Першого серпня Райх отримав лист від Карла Мюллера-Брауншвайга, секретаря Берлінського товариства психоаналітиків, в якому його попереджали, що через політичну орієнтацію його ім’я буде виключено зі списку Німецьких членів (Мюллер-Брауншвайг насправді вдався до такого застереження ще рік тому), але то була лише формальність: Райх міг зареєструватися як член однієї зі скандинавських груп, які саме лобіювали своє членство у МАП на конгресі. Однак Джонс заборонив скандинавському контингенту надавати Райху членство як умову приєднання до МАП; Фрейд не хотів виганяти Райха лише для того, аби той знову увійшов через чорний хід.
Райха викликали на слухання перед виконавчим комітетом МАП. На те зібрання Феніхеля запросили як гостя. Анна Фрейд, віце-президент й посланниця свого хворого батька, звинуватила Райха в намаганні змішати політику із психоаналізом і субординації ідей Фрейда своєму власному, революційному, «більшовицькому» посланні; верховний психоаналітик заперечував його комунізм, як і комуністи його психоаналіз. Райха мали виключити, як вона сказала йому, за заснування журналу та руху, які займалися усталенням цих радикальних ідей у суспільстві. Джонс, який тепер повісив на Райха клеймо «дурисвіта», що створює проблеми в професії, хотів, аби той покинув МАП за власною доброю волею або ж взяв лікарняне.
Райх відмовився приймати своє виключення і сказав комітетові, що бачив себе як «легітимного представника природничо-наукової психоаналітичної думки»{272}. Своєю чергою, він звинуватив їх у політичному відступництві та сприянні фашизму (він завжди твердив, що саме публікація «Масової психології фашизму», яку Райхові заборонили рекламувати на конференції, призвела до його вигнання). Оскільки стало зрозуміло, що МАП вже давно, секретно й недемократично виключила його, Райх, зрештою, капітулював і сказав, що надалі самотужки розвиватиме теорію лібідо під гаслом СЕКС-ЕКОНОМІКА.
Феніхель, який, виказавши свою підтримку Райхові у справі проти Фрейда і Райхового есе про мазохізм два роки тому, втратив пост редактора флагманського журналу МАП, цього разу не заступився за Райха, воліючи промовчати. Райх звинуватив його в тому, що той поставив персональні амбіції вище за політичні переконання і сказав, що ніколи не пробачить того, що сприйняв за колосальну зраду. Виконавчий комітет успішно скористав із роздрібненої лояльності Феніхеля, щоб ізолювати Райха (Феніхель був не лише головою самовикроєної опозиції, але й новим секретарем норвезько-данського філіалу МАП, який пообіцяли відкрити). Феніхель відповів у своєму наступному листі кругової поруки «Рундбріфе», що революції починаються зсередини. «Найважливіше, що я зараз можу зробити для психоаналітичного руху, — писав він, — то це уникнути того, аби мене самого з нього викинули»{273}.
Анна Фрейд мала рацію, вважаючи, як вона і передбачала в листі до Джонса, написаному 1 січня 1934 року, що, відділивши Райха від його колег, знешкодить їх, себто за її аналогією, це буде відділення сірників від черкала{274}. Аналітики лівого крила, вочевидь, не змогли вийти з тіні «Рундбріфе», аби заступитися на конгресі за Райха та марксистську позицію. Хоча й помисли його варварством на вважалися, жоден із групи бунтівників не посилався на роботи Райха в доповідях, з якими виступав на конгресі. Еллен Зіерстед стала свідком того, як студент Райха, угорський аналітик Георг Ґерьо, який поїхав за Райхом до Данії і з яким Зіерстед одружилася, аби той міг залишитися у країні, розплакався, коли Радо та Енні Райх сказали, що йому слід було вибирати між Райхом та МАП (спочатку Ґерьо обрав друге, але через декілька років передумав, стверджуючи, що Райх раптово змінив царину роздумів){275}.
Райх писав, що на конгресі він почувався «повністю самотнім». Лора Райх пригадує, що її батько «геть вийшов з себе», хоча тоді й гадки не мала чому. «Здавалося, він зненацька втратив контроль, — пригадує вона. — Він геть збожеволів і бився з моєю матір’ю. Я впевнена, що бився він і з іншими [на конференції він запитав аналітика Гайнца Гартманна, чи той не вважав, що йому варто зацідити Джонсу по мармизі]. Він і справді був дуже розчарованим… Потім аналітики почали наголошувати на тому, що Райх — “псих”, і то була справжня причина, чому його вигнали».