Тоді Райх раптово спинився і сказав: “Дітиська, якби я не був певним того, над чим працюю, то це б видавалося мені фантазією шизофреніка”. Ми промовчали. Навіть наше повернення з пляжу вкрилося тишею. То був великий сум і велика втрата для нас»{284}.
П'ять
У жовтні 1934 року Райх поїхав до Норвегії зі своєю, як він називав Ельзу Лінденберґ, «дружиною-компаньйоном». Гарольд Ш’єльдеруп, професор психології в університеті Осло, який у Данії проходив у Райха сеанси аналізу, запросив його прочитати курс лекцій про аналіз характеру. Пара зупинилася в «ще одному з цих жахливих маленьких готелів, — як описував Райх, — які, здавалося, оздоблювалися так зумисне, щоб ламати навіть найсильніший дух»{285}.
Тепер уже Райх був вигнанцем усіх можливих типів — політичним, інтелектуальним і особистим; його видворили з Німеччини, Данії та Швеції; відмовилися від нього і Комуністична партія, і Міжнародна психоаналітична асоціація; а ще він розлучився з дружиною й віддалився від своєї сім’ї. Бертольд Брехт, з яким Райх потоваришував в Осло, одного разу припустив, що найважчою працею біженця було «не переставати сподіватися»{286}. Райх точно відмовлявся хнюпити носа — у нього, здавалося, був безкінечний запас здатності до самовідновлення. На честь дитячої іграшки він називав себе «вічним Stehaufmännchen» — Іваном-покиваном.
Перебуваючи в Норвегії, Райх встиг заснувати Інститут сексуально-економічних біодосліджень, чергову помпезно названу організацію, що мала за мету просувати та розвивати його версію теорії лібідо. Райх із маніакальною енергійністю вдався до серії наукових експериментів, які, як він сподівався, виправдають ідеї, через які від нього відцуралися у фрейдівських колах. У Люцерні Райх говорив про свого данського пацієнта, в якого, мов у того хамелеона, коли Райх проривався крізь стіну його броні та психічної затиснутості, змінювалося забарвлення шкіри. На думку Райха, це вказувало на те, що по його тілу курсують потоки енергії, заблоковані неврозом. Тож він шукав способів виміряти їх — так наче то були потоки струму. Ґьомрою та Феніхелю така наукова мета видавалася дещо шизофренічною. Райх твердо вірив, що репресований організм — це організм у «стані замороження»; на відміну від усього й усіх, що і кого він бачив навколо себе, він відчував себе по-справжньому живим, палав від енергії, ідей та амбіцій, і це спонукало його думати, що він, скоріш за все, має рацію. Однак те, що бачили інші, було симптомом злітання з котушок, але Райх, намагаючись довести їм їхню неправоту, стверджував, що стоїть на порозі творення історії.
На його думку, його дослідження сексуальної електрики містило ще не зіпсовану фрейдівську логіку. Райха вже довший час надихала теорія, яку Фрейд відстоював у 1890-х, що лібідо було електричним за своєю природою або ж складалося з якоїсь «хімічної речовини»{287}. (Як згодом Ернест Джонс писатиме в його біографії, Фрейд мріяв «трансформувати психологію в біологічну або ж фізіологічну дисципліну».) У роботу Фрейда така ідея увійшла і залишилася там, як метафора, але Райх сприйняв її буквально, вважаючи, що щось схоже на електрику виходило назовні під час статевого акту. Коли під час сеансів він звільняв пацієнтів з-під гніту обмежень, що їх стискали, вони, вочевидь, відчували, як «бурлить потік, який тече, свербить, турбує — відчуття втішливого тепла чи то “солодкості”, що розливається по їхніх тілах та геніталіях»{288}. Райх сподівався виміряти напругу цих благодатних відчуттів у мінівольтах. Він вважав, що під час тертя, яке відбувається в ході статевого акту з обох сторін, виникає заряд. «Оргазм — це ніщо інше, як електричний розряд», — стверджував він{289}.
Райх витратив суму, що була еквівалентом його заробітку за три дюжини сеансів психоаналізу, на осцилограф — прилад, розроблений для вимірювання та запису електричних розрядів, й спробував вимірювати людське лібідо, обвішуючи соски та геніталії розмаїтих волонтерів срібними електродами. «Це початок! — писав Райх до Еллен Зіерстед у січні 1935 року, розповідаючи новини про свою обнову. — Щонайбільше через три роки ми зможемо стверджувати, що Фрейд давно винайшов спосіб вимірювати електричну потужність сексуальності!»