Протягом наступних двох років Нілл проводитиме кожні шкільні канікули на кушетці Райха в Норвегії. Райх змушуватиме своїх пацієнтів роздягатися до трусів. Вони лягатимуть на спину на його кушетку й дихатимуть, позадиравши ноги догори, адже він вважав, що в такій позі підвищується інтенсивність емоційного потоку, а сам Райх гладив та маніпулював їхніми тілами. Райхів бренд активної терапії означав «лежати голим на дивані, допоки він атакував мої затиснуті м’язи, — напише Нілл пізніше у схвальній присвяті своєму аналітику. — Це була важка і почасти болісна терапія».
Колишній досвід аналізу з віденським психоаналітиком-дисидентом Вільгельмом Штекелем здавався Ніллові «замудрованими балачками та символізмом». (Нілл сказав, що Штекель подобався його «шотландській ощадливості», адже стверджував, що аналіз не повинен тривати довше, аніж три місяці). Хоча він і захоплювався Штекелем як неймовірним тлумачем його снів, та скаржився, що «його слова торкалися моєї голови, але ніколи не зачіпали моїх емоцій». Райх же «відмовлявся торкатися снів», віддаючи перевагу концентрації на розслабленні затиснутого живота Нілла. «Немає такого невротика, що не відчував би тиску в черевній порожнині», — стверджував Райх, промацуючи шлунок Нілла.
Зі свого боку, Нілл написав, що Райх «розривав мене на шматки на своєму дивані», викликаючи «жахливий плач та злість». Райх відгукувався про ридання пацієнтів як про «чудовий пом’якшувач»{300}.
Як і безліч інших аналітиків, Штекель вважав, що пацієнти повинні утримуватися в примусовому стані сексуальної абстиненції під час лікування, але, зустрівши Райха, Нілл, здається, зрозумів, що саме таке утримання й було причиною всіх його проблем. У шлюбі без сексу він почувався, мов у пастці, і розпочав роман на стороні з одруженою матір’ю учня — у його біографії вона згадується під псевдонімом Хельга. Райхові теорії про обмеження і тотальний оргазм, здавалося, пояснювали Ніллу його ж невгамовну нервозність. «За 6 тижнів терапії, — писав він похвалу новій техніці Райха, — [я отримав] більше емоційних реакцій та полегшення, аніж за 7 років балакучого аналізу». Штекель, якого вигнали із фрейдівських кіл 1912-го, шляхетно підтвердив Ніллів ентузіазм, сказавши йому, що Райх був «найкращим аналітиком, якого створив Фрейд».
Райх усе ще використовував техніку аналізу характеру, сповнену цільового провокування своїх пацієнтів; він звинуватив Нілла в тому, що той приховував чимало репресованої ненависті до нього, і запропонував Ніллу врізати йому. Той відповів, що ненависть — це відчуття, яке йому важко культивувати в собі: «Зрештою, я озвірів. Сів і подивився йому в очі. “Райху, — сказав я, — я щойно дещо осягнув. Я зрозумів, що не вірю жодному клятому слову, яке ти викидаєш, і ні на крихту не вірю у твою теорію з м’язами. Ти — ошуканець”. Я ліг назад на диван, і Райх доторкнувся до моєї потилиці. “О Боже, — сказав я, — біль минув”».
Якщо в Люцерні Райхову дружбу з Феніхелем накрила хвиля сумніву, то остаточно вона нависла, коли Феніхель почав лобіювати відторгнення рішення про прийняття Райха до Норвезького товариства психоаналітиків. У Люцерні пацієнти Райха Гарольд Ш'єльдеруп, Ола Ракнес та Ніка Ваал відмовилися приймати виключення Райха як умову членства їх товариства у МАП, як того вимагав Ернест Джонс. Ш'єльдеруп, який займав пост його президента, тепер намагався переконати Райха приєднатися до Норвезької групи.
Але Феніхель, секретар товариства, побоювався втратити через це таке дорогоцінне членство в міжнародній асоціації і виступив проти ідеї прийняття туди Райха. В «Народ у халепі» Райх скаржиться, що Феніхель «циркулював від члена до члена, агітуючи їх проти мого прийняття»{301}. Феніхель негативно висловлювався щодо Райхового психічного здоров’я: «Одному із членів він сказав, що я приїхав до Норвегії, аби лиш украсти усіх його пацієнтів, — гірко писав Райх про те, що вважав таємною кампанією Феніхеля проти нього. — Іншим казав, що я зійшов з розуму». Його найближчий друг та соратник останніх п’ятнадцяти років вичерпувався. Райх писав Енні, що він радше волів би «мати відкритого ворога, аніж підсвідомо ворожого друга»{302}.
Коли Феніхель щоразу більше дистанціював себе від Райхової теорії оргазму, Райх вимагав від усіх своїх послідовників, щоб кожен із них безумовно підкорився його сексуально-політичній програмі. Він та Феніхель змагалися за прихильників, і психоаналітики-дисиденти відтак поділилися на дві фракції, що мало про що спілкувалися одна з одною. Ернест Джонс та Анна Фрейд щиро тішилися з такого розвитку подій, адже дисиденти радикального крила самотужки «кастрували» себе так, як вони того і хотіли. Райх вислав довгого й уїдливого листа до «психоаналітиків Данії, Норвегії та Німеччини, які конфліктували з Фрейдом» (група, якій не вдалося матеріалізуватися у Люцерні). У листі Феніхеля звинувачували в безхребетності, розкраданні й викривленні Райхових ідей{303}. Феніхеля, як він сам сказав, змалювали як «нерішучого опортуніста»{304}.