У відповідь на таке Феніхель зняв Райха з числа учасників розсилки «Рундбріфе», відтак ефективно відсторонивши його від центру психоаналітичної опозиції, в якій той був провідним учасником. Феніхель завзято розпочав процес дистанціювання їхньої опозиційної групи від ідей Райха та його впливу на них, включивши до своїх листів «Рундбріфе» складений ним чотиристорінковий перелік цитат із Райхових публікацій, які виставляли його на посміх{305}. Феніхель захищав своє право вигнання із «Рундбріфе» «без попередження… товаришів, які все ще підтримували стосунки з Райхом»{306}. Своїм прихильникам Райх видав наступний указ: «Вчора… було ухвалено рішення [себто Райхом], що жоден, хто має певний контакт із Феніхелем, не може працювати з нами».
Через рік після приїзду Райха до Норвегії Феніхель поїхав звідти, аби уникнути конфлікту, що назрівав між ними. «Райх став нестерпним, — пояснював Феніхель щораз більшу параною Райха, — і кожен, хто цілком із цим не погоджується, є ворогом»{307}. Він та його дружина, танцівниця Клер Натансон, приєдналися до Енні Райх у Чехословаччині, куди та емігрувала разом із дітьми, аби втекти від громадянської війни, що розбурхалася у Відні 1934 року. Райх стверджував, що Феніхель насправді залишив Осло, бо після того, як його покинули всі норвезькі пацієнти, більше не мав за що там жити. Декотрі з них, включно із Ола Ракнесом та Нікою Валл, подалися до табору Райха, який саме зачаровував публіку своїми лекціями про свою нову і динамічну техніку лікування. Отож Райх вважав, що Феніхелева реакція на нього базувалася на заздрощах (одна з праць Феніхеля, написана в ті часи, називалася «Внесок до психології заздрості»){308}.
Ваал, яка пізніше стане дитячим психіатром, напише про свій аналіз із Феніхелем так: «Він стояв на відстані чотирьох метрів, не брав мене за руку, і його коментарями було “так” і “ні”… його голос не був доброзичливим, м’яким та схвальним. Коли я говорила щось добре про Райха, порухи Феніхеля ставали нервозними, він лементував, що було чутно навіть у його “так” чи “ні”. Тож мені стало страшно». Провівши із Феніхелем один рік аналізу, Ваал припинила своє лікування і сказала йому, що планує продовжити терапію з Райхом, який уже аналізував її чоловіка за допомогою нової техніки. «[Феніхель] озвірів, — пригадує Ваал, — і вказав, що Райх спокусив мене, аби вбити Феніхеля і знищити його терапевтичні потуги наді мною». Коли Ола Ракнес також пригрозив зміною аналітика, Феніхель сказав йому, що Райх — псих.
«Райх став [душевно]хворим, — пригадує спільний товариш Райха та Феніхеля Генрі Лоуенфельд (чоловік, котрий вкрав «Рундбріфе» Енні Райх), який, починаючи з 1933 року, жив у Празі і там зустрівся з Феніхелем, — одержимим певними ідеями. Він справляв враження параноїка, бо ж ніхто інший не може бути настільки переконливим… Райх завжди був одержимим чимось. А наступного року це вже було дещо інше… Райх зібрав безліч молодих людей на своєму боці, і Феніхель не витримав цього»{309}. В усному переказі, який записали 1990 року, Лоуенфельд порівнював Райха із Гамельнським флейтистом, який своєю музикою приманював щораз більше дітей і вів їх за собою в блукання світом: «У Райха була ця здібність. І вони усі йшли за ним… людина повинна… бути надмірно свідомою, аби не дозволити йому задурити собі голову»{310}.
Прихильники Райха знайшли будівлю для його Інституту сексуально-економічних біодосліджень; вона слугувала лабораторією, навчальними класами та видавництвом і була нафарширована лікарями, психологами, вихователями з садочків та художниками, й усі вони були соціалістами. Представниками групи найзатятіших прихильників Райха, яка налічувала близько двадцяти осіб, були ті, хто безпосередньо на той час або ж раніше проходили аналіз у Райха; до цієї когорти входили і визнаний романіст Сігурд Гоель (який потім одружився з Нікою Ваал), і лауреат норвезької поетичної премії Арнульф Еверленд. Гоель ходив на терапію до Райха чотири рази на тиждень упродовж двох із половиною років та й практично щоденно зустрічався з ним у соціумі. Він писав, що «раз чи двічі опинявся на межі смерті» під час вегетотерапії, бо ж вона викликала потужні «реакції організму», але хвалив нову Райхову методику за те, що та «підняла його з низин депресії та замінила її практично містичним відчуттям благодаті»{311}. Райхові учні були настільки зачаровані ним, що його звинувачували в тому, що він керував ними за допомогою гіпнозу.