Одна з них, психотерапевтка Марія Невештад, зазначала: «Звичайно, оточення [Райха] перебувало під докорінним впливом його жвавої й сугестивної особистості, але, окрім цього, на них також впливало те, що він вимагав абсолютної лояльності до самого себе та своїх учень, відтак створюючи перешкоду на шляху до нього будь-якої суттєвої критики»{312}. Райхові противники дали його войовничим прихильникам кличку «Райхсвер» — каламбур на назву німецької армії. У хвилини нападів люті Лінденберґ критикувала беззаперечно відданих адептів Райха, яких він прив’язав до себе силою психоаналітичного трансферу, як купку нещасних буржуазних невротиків{313}.
Райх не перестане стверджувати, що саме Феніхель та Енні Райх розповсюдили чутки, що він збожеволів (він не знав, що його власний аналітик публічно порушив питання про стан його психічного здоров’я ще рік тому){314}. Подейкували, що в Норвегії Райх пережив нервовий зрив і що на певний час загримів до відповідного лікувального закладу. Райх же це заперечував й зробив необґрунтовану контрзаяву, що то насправді Феніхель провів три тижні в божевільні, коли зірвався після конгресу в Люцерні, і що він просто шукав способів відвернути увагу від цього факту, стверджуючи, що то Райха забрали «на профілактику». Про своє психічне здоров’я Райх 1937 року написав, що ідея душевного захворювання не надто турбувала його; він просто припускав, що публіка достатньо шанувала його, і навіть якби йому винесли невтішний діагноз, його ненормальності швидко знайшли б виправдання й відтак нічого страшного не сталося б. «Я добре усвідомлював, що рівень моєї внутрішньої рівноваги був під постійною загрозою, — писав він. — Я розумів, що якщо не досягну достатнього рівня успіху, то стану жертвою старого страху, якого набув ще в дитинстві, а саме… сексуальної провини»{315}.
Почувши доповідь Феніхеля про душевний стан її колишнього чоловіка, Енні Райх заборонила Єві та Лорі відвідувати його в Осло. У результаті Райх, який уже не бачив своїх дітей два роки, без попередження приїхав до Грундльзее в серпні 1936 року, перервавши їхній сімейний відпочинок. Райх та Енні палко сперечалися про заборону, посередниками в якій були аналітик дітей Берта Бернштейн, котра намагалася переконати їх, що батько був несповна розуму, та новий коханець Енні, росіянин та колишній радянський шпигун Арнольд Рубенштейн.
На думку Лори Райх, Рубенштейн був такою ж важкою персоною, як і її батько. Тека, складена на нього ФБР після його смерті в 1960-х, вказує, що в період від 1919 до 1925 року він завідував таємним Західноєвропейським бюро комуністичного Інтернаціоналу. «Товариш Томас», кодове ім’я Рубенштейна (його справжнє ім’я, за цікавим збігом, було Джеймс Райх), діяв із крамниці вживаних книг у Берліні, спонсоруючи революційні повстання, публікуючи комуністичну пропаганду і допомагаючи іншим агентам-комуністам. Саме він і займався розповсюдженням коштів із Москви до Німецької комуністичної партії та приналежних до неї фронтів.
Інформатор ФБР Борис Ніколаєвський, який зустрів Рубенштейна в Празі й емігрував до Америки у вечір початку Другої світової, звітував, що Рубенштейна послали до Берліна 1919 року з еквівалентом одного мільйона рублів у німецькій та шведській валюті і шкіряною валізкою, набитою ювелірними виробами та коштовним камінням, які секретна поліція конфіскувала в російської буржуазії після революції{316}.
Саме некомпетентне управління та, можливо, розкрадання цих коштів було причиною краху кар’єри Рубенштейна. Після банкової кризи 1923 року в Німеччині, коли з усіх асигнованих коштів йому вдалося зберегти лише 25 мільйонів марок, помінявши їх по курсу на стабільний долар, але втративши практично все інше через девальвацію, Рубенштейн просував свою відставку. Його запит було відхилено, але подальший аудит показав, що його манеру управління партійними фінансами щонайкраще можна було назвати хаотичною; 9 мільйонів марок, вочевидь, він запхав до якоїсь із шухляд і забув про них{317}.