Сонце пригрівало землю і дітей, що ходили по леваді.
Коля, Гарик і Гандзя Голубка йшли разом. Коля хвилювався. Він чекав, що ось-ось Гарик і Гандзя довідаються одне про одного. За цей рік Гарик де в чому змінився. Хоч і любив вихвалятись, але не так часто. Не так нахабно став поводитись. Але торішній скандал з його моделлю залишив у нього ворожнечу до Гандзі Голубки. Мабуть, те саме почувала Гандзя, коли чула його ім'я. Про це думав Коля, коли почув Гарикове запитання:
— Скажи, як твоє ім'я? Коля насторожився.
— Ганна, — відповіла. — А твоє?
— Григор.
— А в якому ти класі? — допитувався Гарик.
— У шостому.
— А я в сьомому.
— Я теж була б у сьомому, але минулого року я не ходила до школи. Раніш ми жили в місті, і я вчилась у чотирнадцятій школі.
— А чому ти не ходила до школи?
«Ось зараз вона скаже, що в неї була зламана нога, і Гарик догадається», — подумав Коля і хотів щось крикнути, щоб перебити їхню розмову. Але не встиг він крикнути, не встигла Гандзя відповісти на це запитання, як десь поблизу почулось кілька вибухів, наче стріляли з гармати. Школярі зупинилися.
КРИГА РУШИЛА
Непоборна сила весни зрушила кригу на річці. Вода виступала на береги, ламалась крига, поспішаючи вниз за течією.
Чи бачили ви коли-небудь, як починається криголам? Це велична картина. Тоді ви спостерігаєте могутню силу природи; тоді малі річечки на наших низинах починають перетворюватись на моря.
Всі, хто живе над річкою, в цей час поспішають на берег. Милуються могутнім подихом весни, що відчувається в цьому рухові криг, і готуються до поводі.
Всі наші екскурсанти побігли до річки дивитись на криголам.
Коля, Гарик і Гандзя ішли разом. Вони не відставали від інших. Школярі наблизились до місця побудови парашутної вишки. Відціль найкраще можна оглянути річку біля мосту.
Крига натискала на міст. Вона громадилась горами перед мостом. Вона заповнювала простір під мостом.
Школярі з захопленням дивились на рух криги.
Гарик хвилювався більше за всіх. Він шукав високого місця, де б йому стати. Його увагу притягла недобудована парашутна вишка.
— Ходім, — покликав він Гандзю і Колю.
— Куди?
— Я проведу вас у таке місце, відкіля нам найкраще буде видно. Найзручніше місце.
Вони пішли за Гариком.
КАТАСТРОФА
Підходячи з Гариком до вишки, вони догадались, про яке найзручніше місце він говорив.
— Ти, мабуть, хочеш лізти на вишку? — спитала Гандзя.
— Ти вгадала, — відповів хлопець.
— Але на вишку поки що лазити заборонено, — сказала дівчина.
Гарик вперто наполягав на своєму. Він умовляв Колю і Гандзю лізти на вишку. Гандзя рішуче відмовилась. Коля її підтримав. Тоді Гарик поліз сам. Робітники, які працювали на будівництві, в цей час разом із школярами стояли на березі. Ніхто не міг спинити Гарика. Він швидко злазив угору. Внизу стояли Коля і Гандзя.
Гарик кричав до них:
— Я бачу річку більше, ніж на кілометр. Я бачу міст. Крига лізе на берег і ламає дерева!
Коля стояв унизу, прислухався до вигуків Гарика, і йому захотілось полізти до товариша. Гандзя була незадоволена поведінкою Гарика.
Тим часом Гарик захоплено стежив, як маси криги напирали на міст. Так само уважно стежили за кригою і ті, хто стояв на березі. Ніхто не бачив, куди виліз Гарик, і не чули його вигуків. Хлопець безборонно тупцявся на помості недобудованої вишки.
Але ось крига ще з більшою силою натиснула на міст. Він увесь задрижав. Ще хвилина — і затріщало дерево. Крига ламала міст. І в той же момент, вгорі, з вишки залунав голосний зойк.
Коля і Гандзя вмить підвели голови. З вишки летів Гарик. Він намагався вхопитись за щось, але ніщо не могло його затримати.
ШУКАЮТЬ ЛІКАРЯ
На землі лежало нерухоме тіло. Це був Гарик. Стоячи на колінах, схилилась над ним Гандзя. Коля побіг кликати допомогу. Здавалось, що Гарик мертвий. Дівчина притулила вухо до його грудей. Їй здавалося, що серце працює, але вона була не певна. Може, то стукала в її скронях власна кров? Дівчина витягла маленьке дзеркальце і піднесла його до скривавленого рота. Коли вона відняла дзеркальце, то побачила, що скло взялось туманом.
В цей час до вишки підбігло кілька людей. Разом з ними і Коля.
Схвильований керівник екскурсії запропонував негайно віднести розбитого до лікаря. Будівники дістали брезент і поклали на нього хлопця. Десяток міцних рук підняли брезент і понесли нерухоме тіло Гарика.