У Вербовій Долині жив лише один лікар. Його будинок стояв майже в центрі села. За півгодини десяток людей підходили з Гариком на носилках до лікаревого будинку. На дзвінок відчинились двері, і на порозі з'явилась підстаркувата жінка. Глянувши на людей з носилками, вона догадалась, кого їм потрібно.
— Лікаря нема, — сказала вона. — Ще ранком він поїхав до міста. Я чекаю його кожної хвилини.
— Ви його сьогодні не чекайте, — промовив один з робітників. — Крига знесла міст.
Керівник екскурсії, згадавши те, що бачив на річці, жахнувся. На кілька днів зв'язок між Вербовою Долиною і містом було перервано.
ЯК ДІСТАТИСЬ ДО МІСТА?
Кожна хвилина була дорога. Запізнення загрожувало смертю. Гарик лежав непритомний. Його стан вимагав негайної медичної допомоги. Але ця допомога була лише в місті.
Треба було знайти спосіб дістатись до міста. Кілька чоловік ходили берегом річки й напружено думали, як дістатись на той бік.
Коля запропонував надіслати телеграму, щоб з міста вислали літак. Але виявилось, що крига знесла телеграфні стовпи, і телеграфну лінію попсовано. Послали автомобіль за двадцять кілометрів, де була радіостанція. Але за півгодини надійшло повідомлення, що машина застряла в якомусь рівчаку. Два вершники поскакали до найближчої лікарні, але вони могли повернутись з лікарем не раніше як через п'ять-шість годин.
Школярі, що приїхали з міста, розташувались у вербодолинській десятирічці. Одрізані від дому, вони всі були пригнічені подією з Гариком.
Аж ось до керівника екскурсії підійшла Гандзя Голубка.
— Я надумала, — сказала вона, — як переправити раненого на той берег річки.
ПЕРЕПРАВА
— Планер, — сказала Гандзя. — Планер, — повторила дівчина. — Мій планер уже закінчено. Його розраховано на трьох людей.
— Хто ж на ньому полетить?
— Ми можемо попрохати інструктора аероклубу. Він пілот.
Пропозиція Гандзі здивувала всіх. Це було надто сміливо. Ніхто не знав, що відповісти дівчині. Коля підтримав Гандзю.
Саме в цей час підійшов пілот Кучерявий. Довідавшись, у чому справа, він одразу погодився летіти на Гандзиному планері. Керівник екскурсії та ще кілька чоловік заперечували проти цієї думки. Вони боялись, самі добре не знаючи чого.
— Щоб не трапилось чого, — казали одні.
— А якщо планер упаде? — питали другі.
— Під час посадки планер так стукнеться, що з хлопця останній дух виб'є, — запевняли треті.
Але Гарикові ще погіршало. Всі розуміли, що без швидкої лікарської допомоги хлопець помре. Були й такі, що вважали справу з врятуванням Гарика безнадійною.
Та коли Гандзя, Коля і Кучерявий разом підійшли до керівника екскурсії, він мусив погодитись на їх пропозицію.
За десять хвилин трактор підходив до майданчика, куди десяток хлопців тягли планер. Туди ж несли на носилках Гарика.
ПОЛІТ
Пілот був надзвичайно спокійний. Він працював швидко, давав чіткі вказівки, йому ніхто не заперечував. Гарика вмостили в планер напівлежачого і міцно прив'язали. Пілот зайняв своє місце. Трактор загудів і поповз по полю, тягнучи за собою на мотузі планер. Планер піднявся в повітря. Пілот кинув мотуз і, скерувавши рух проти легенького вітру, підіймався вище. Він плавно кружляв над полями і повів планер за річку. Коли піднявся майже на тисячу метрів над землею, то вже був по той бік крижаного потоку.
Зі страхом і надією стежили люди в Вербовій Долині за планером. Всі хотіли знати, коли і де він спуститься. А планер підіймався все вище. Очевидно, він потрапив у якийсь верховий струмінь повітря. Було видно, як пілот, зробивши півколо над околицею міста, нахилив планер носом до землі. Він, наче орел, намагався шугнути вниз. Планер, скоряючись пілотовій руці, закружляв і рушив до землі.
Планер зник з очей вербодолинців.
Всі розійшлись по хатах. Міські школярі пішли відпочивати до школи. Там на кухні вже булькотів суп і тріскотіли смажені на великих сковородах котлети. Школярі облизувались, сподіваючись на смачний обід.
Лише невеличкий гурт людей і досі стояв над річкою. Вони стежили за переможним рухом криги. Крига поспішала вниз по річці, зносячи все, на що натрапляла на своєму шляху, і гинула під теплим промінням сонця.
НАЗАД ДО МІСТА