У Гольта боляче стиснулося серце. «Почуття жалості — це легкодухість», — промовив він сам до себе, та все ж дістав з кишені коробку. Він хотів кинути її полоненим, але передумав і, зробивши крок вперед, сунув її в першу ж зашкарублу руку. Стоячи близько від полоненого, Гольт з жахом збагнув, що так спотворило ці жалюгідні постаті не що інше, як остання ступінь виснаження. Розгубившись, він простягнув полоненому ї коробку сірників, але той ледве, ніби йому боляче було ворушити губами, проговорив: «Хліба!»
Гольт прожогом кинувся у барак, рвучко відчинив дверці своєї шафи. «Вони голодують!» — з болем в серці подумав він. На одній з поличок лежали харчі. Уже протягом кількох тижнів у дні тяжких боїв їм як додатковий пайок видавали печиво та цукерки, і все це накопичувалось у шафах. Він порозпихав у кишені всі свої запаси і накинув наопашку шинель, бо виносити з барака продукти заборонялось. Але ж те, що він збирався зробити, — Гольт все це добре розумів, — не тільки заборонялось, а й підлягало суворій карі. Він якусь мить повагався. Але потім ще засунув під шинель хліб і вирішив: «Нехай забороняють, хай карають, хай це… будуть… люди нижчої раси, я й собаку нагодую, якщо побачу, що вона голодна!» Тут він згадав, що полонений не один, їх там чоловік десять-дванадцять. Гольт квапливо відчинив і шафу Гомулки. «Зепп не осудить мене», — подумав він. Півкільця копченої ковбаси, великий шматок хліба, кубик штучного меду і чимало печива… Він усе згріб докупи, потім ще помітив пляшку горілки, яку Зепп зберігав до дня свого народження, взяв і її. Спокійно, щоб не привернути до себе уваги, він вийшов з барака. Обережно озирнувся довкола. Крім полонених, що працювали, нікого не було видно. Вартовий десь загавився. Вікна великої кімнати виходили на протилежний бік.
Полем Гольт уже не йшов, а біг. Полонені розламали хліб на шматки і поховали за пазухи. Продовжуючи працювати, вони по черзі крадькома спускалися на дно однієї з ям і там потроху відпивали з пляшки. Гольт повернувся в кімнату і знову завалився на постіль. Він намагався заснути.
Згодом він здибав у коридорі Гомулку і викликав його надвір. Слухаючи розповідь Гольта, Гомулка мимоволі озирався. Потім сказав:
— Гаразд… я, звичайно, не проти.
— А чи ж вірно я зробив? — допитувався Гольт. — Адже вони наші вороги.
— Не вони ж усе це затіяли! — відповів Гомулка.
В кімнаті Вольцов, сидячи на табуреті, зрізував кинджалом нігті на ногах. Феттер і Рутшер повкладалися на постелі і зосереджено слухали Ціше, який говорив з захопленням і ентузіазмом:
— Погляньте на них зблизька, — доводив той, коли в кімнату зайшли Гольт і Гомулка. — Ось вам наглядна і повчальна картина. Це яскравий доказ того, що тут ми маємо справу з расово неповноцінним типом…
— Це ти про росіян? — поцікавився Гомулка.
— Так! Адже досить тільки глянути в їхні обличчя, щоб…
— Але ж росіяни теж слов’яни, — знову перебив його Гомулка, — а це, як відомо, арійці!
— Як це? — запитав спантеличений Ціше. — Вони арійці?
— Ну звичайно ж, — відповів Гомулка. — І тобі слід би це знати!
— Але ж бачиш, — Ціше намагався привести в лад свої думки, — і між арійськими расами є велика різниця… Та їх і порівнювати не можна, адже так? В Росії — це вже доведено — ще з давніх-давен тільки германці, а не слов’яни, вносили елементи організації. Серед арійських рас германці підносяться над усіма, це найчистіші представники нордичної раси.
Лише тепер до свідомості Гольта дійшло, що Гомулка збив Ціше з пантелику.
— Ти й сам мусив би це знати, — роздратовано продовжував Ціше, — але чого можна чекати від людини з чисто слов’янським прізвищем? Неповороткий і завжди всім невдоволений…
Вольцов, поклавши праву босу ногу на ліву і тримаючи в руках кинджал, досі мовчки слухав їхню суперечку. Але тут і він не витримав:
— Що це означає? Чи не вважаєш, що ти єдиний справжній націонал-соціаліст?
— Твоє прізвище також не арійське! — вставив Гольт.
Феттер зареготав. Ціше почервонів і рішуче захитав головою.
— Це неправда! Моє прізвище походить від деформованого чисто германського слова! Але тут справа не в прізвищі, тут важливо…
— Ну гаразд, — перебив його Гомулка, — Мені не ясно тільки одне: якщо навіть слов’яни і не така вже чиста раса, як нордична, але вони все ж арійці! Яку ж ти маєш підставу називати їх недолюдками?
До Ціше знову повернулася самовпевненість.
— Твоє зауваження, може, й справедливе для минулих часів, коли в Росії біля керма державної влади стояли германці. А більшовики все змінили. Єврейський більшовизм дощенту зруйнував расистсько-народну основу слов’янства. Звичайно, більшовизм уже на порозі загибелі, бо єврейське начало несе в собі ферменти розкладу…