— Що, що? — перепитав Феттер.
— Я тільки повторюю слова фюрера! Як руїнницька сила воно нездатне зберегти єдність такої великої держави, і кінець єврейського панування стане також і кінцем Росії як держави. Адже фюрер ясно сказав, що нам на долю випало стати свідками небаченої катастрофи…
«Стати свідками небаченої катастрофи…» — повторив у думці Гольт. Ці слова немов удар молотка віддавались у нього в голові.
— … яка наочно підтвердить вірність нашої расової теорії.
— Та-а-ак, — спроквола промовив Гомулка. — Але ж ти поглянь, що діється на Східному фронті!
— На Східному фронті у наступ проти нас іде всього-навсього фанатична сволота! Вони кидають у бій останні резерви — старезних дідів і калік…
Вольцов, що саме кінчив зашнуровувати черевика, не витримав:
— А тепер послухай і закарбуй собі на носі, що я тобі скажу, ти, деформований германець! Уже що-що, а опльовувати нашу армію я тобі не дозволю. Ти, може, хочеш сказати, що нас там б’ють самі старі діди і каліки?
— Як це б’ють? — запротестував Ціше, але Вольцова вже годі було зупинити, і він з запалом вигукнув:
— Звичайно, б’ють! На Волзі — повний крах. Під Радомишлем і Брусиловом — розгром! Під Кіровоградом — поразка! Під Шумськом і Острополем — те ж саме! Біля Кам’янця-По-дільського і Скали нас теж розбили! І все це, по-твоєму, зробили старі діди і каліки?
Поразка Ціше спочатку порадувала Гольта, але потому в нього знову похололо в душі. А Ціше вже знову зібрався з духом.
— Ця перевага в людях, — вигукнув він, — носить тимчасовий характер!
— Перевага в людях… — глузливо сказав Гомулка. — А скільки ж тоді в них повинно бути молодих і здорових солдатів, якщо там така сила-силенна старих дідів і калік!
Вольцов з розмаху застромив у дошку столу свій кинджал.
— І який же ти дурний, Ціше! — вигукнув він. — Дурний, аж світишся. Просто шкода тебе, та й годі. І отакий безпросвітний осел корчить із себе націонал-соціаліста! Що ти мелеш про крах і останні резерви! Хочеш, я на карті тобі покажу, що відбулося цієї зими на Східному фронті?
Ціше вже не тямив себе від люті.
— Ось ти як! — вигукнув він. — Отже, ти вважаєш… Я маю на увазі… А знаєш, що сказав фюрер?.. — заїкався він.
Але раптом усі здригнулися. Пролунав сигнал тривоги. Суперечки враз стихли, напруження розрядилось. «Не забути каску і протигаз», — згадав Гольт і разом з іншими побіг до гармати.
10
На початку червня активність англо-американської авіації помітно зменшилася. Тільки нічні літаки радіопротидії і групи швидкісних «москіто», як і раніш, перелітали далеко за кордони, а вдень над усією країною на великій висоті у небі кружляли розвідники. Це послаблення повітряної війни після безугавних нічних і денних нальотів на міста та окремі об’єкти було невичерпною темою для розмов у бараках і в окопах біля гармат. Вольцов сидів над картами і, ламаючи собі голову, пророчив якийсь «новий диявольський підступ ворога». А Ціше з неприхованим тріумфом запевняв:
— Ось вам і наслідки дії нашої протиповітряної оборони! У них вже не вистачає духу!
Готтескнехт, який з тривогою помічав зростаючу нервозність своїх вихованців, добився у Кутшери дозволу у тих випадках, коли не повідомляли про наближення літаків, будити хлопців тільки по команді «Приготуватись до бою!». Отже, юнаки після довгих виснажливих місяців нарешті дістали можливість виспатися. І це відразу дало свої наслідки: угомонилися суперечки, зменшилась нервозність, і на батареї змінився настрій — повіяло духом оптимізму. Вольцов знову примирився з Ціше, і Кутшері вже не доводилося горланити на всю батарею, він коли-не-коли навіть вдавався до своїх незграбних жартів, а іноді, вже скомандувавши «Приготуватись до бою!», навіть грався зі своїм собакою Бліцом. Шмідлінг знову став говіркіший, як колись в часи навчання, і радів, що скоро дістане відпустку. Гольт був задоволений теперішніми повідомленнями верховного командування. На Сході, як показав йому по карті Вольцов, встановилась тверда лінія фронту від Нарви до Карпат. Відступ, що тривав кілька місяців, напевне, вже припинився. Тепер і Вольцов висловлював припущення, що сили росіян вичерпані. Він погоджувався з Ціше і в тому, що наступ американців у Італії тепер уже не відіграє ніякого значення. Навіть втрата Рима майже не похитнула загального оптимізму.