— Нарешті й американські війська відчують на собі нищівну силу наших ударів, — вихвалявся він.
Феттер висунув у вікно скуйовджену голову:
— Гляди, щоб ти на своїй дурній макітрі не відчув нищівну силу їхніх бомбардувальників! — глузливо сказав він.
Вольцов, замість того щоб іти на уроки, довгими годинами просиджував у кімнаті над своїми картами.
Минуло кілька днів, і він ще нижче, ще задумливіше схилився над столом.
— Росіяни наступають на Карельському перешийку!
— Наступ росіян у Карелії — це не що інше, як ознака їхнього безсилля, — заявив Ціше.
— В Нормандії,— продовжував Вольцов, — обидва плацдарми вчора з’єдналися!
— Тим краще, — не здавався Гюнтер. — Ми зможемо одним натиском скинути їх у море!
З маленького приймача, що належав Ціше, лунали слова диктора:
— «Штурм розпочався. Груди кожного німця сповнені хвилювання в передчутті цієї воістину вирішальної години».
Вольцов, схилившись над картою, довго чухав потилицю.
На післяобідній перевірці знову з’явився перед строєм Кутшера.
— Слухати всім! У мене важлива новина, сьогодні її передаватимуть по радіо. Нарешті почалося! Час розплати настав! Тихо в строю! Від сьогоднішнього ранку Лондон перебуває під безугавним вогнем нових німецьких снарядів найважчого калібру!
За кілька днів з’ясувалися подробиці, а також назва нової зброї: ФАУ-1.
Ці раптові зміни радощів і тривог, різкий перехід від піднесеного до пригніченого настрою, які Гольт спостерігав і у себе, і у інших, його неабияк лякали. Звістка про введення в дію нового виду зброї дещо затьмарила сумні повідомлення з Франції. Коли радіо і газети змагалися в оптимізмі, Гомулка єдиний на батареї поставився скептично до того, що «американців вибили з півострова Котантен» — досі про Котантен нічого не згадувалось. Другого дня прийшла звістка про втрату Сен-Совера.
На повну силу відновилась активність англійської і американської авіації. Один за одним майже безнастанно тривали денні нальоти американських бомбардувальників на промислові об’єкти навколишніх міст і нічні нальоти англійців на Обергаузен, Дуйсбург та Гельзенкірхен. Якось уночі бомби влучили в гельзенкірхенські заводи гідрогенизації вугілля, і там кілька днів лютували пожежі. Стрільба і підтаскування боєприпасів у своєму незмінному чергуванні, як і раніш, заповнювали весь час юнаків. У зведеннях дедалі частіше йшлося про зростаючу активність ворожої авіації у східних районах Німеччини. Число порушень німецьких кордонів з’єднаннями ворожих літаків, а також і кількісні розміри цих з’єднань дедалі зростали. Денні бої в небі все рідшали, і настав час, коли Вольцов сказав:
— Вони тепер володарі повітряного простору рейху.
Однієї ночі курсантам батареї довелося дати понад сто залпів. А вдень хлопці змову мусили підносити снаряди; всі ледве на ногах трималися від перевтоми. У Гомулки не витримали нерви, і він у нестямі накинувся на Ціше:
— Ось і видна, як «ворожа авіація вже конає під нищівними ударами нашої зенітної артилерії».
Від недавнього оптимізму і піднесеного настрою не лишилось і сліду. А тут ще поширились, а згодом і підтвердилися чутки, які нагнали на хлопців ще більше страху. Північніше Реклінггаузена, а також під Дуйсбургом і Дортмундом бомбардувань зазнали зенітні батареї. Літаки-розвідники серед білого дня позначили місця розташування батарей димовими сигналами, і бомбардувальники, пролітаючи хвиля за хвилею, скидали на гармати свій вантаж.
— Настане й наша черга, — сказав Гомулка.
Гольт потерпав од страху. За кожним сигналом тривоги у нього аж мурашки бігали поза спиною, і тільки гуркіт гармат повертав йому до деякої міри рівновагу. «Я мушу здолати цей страх! — наказував він сам собі — Мушу! Врешті, розгублююсь я не більше за інших, — заспокоював він себе. — Адже бояться всі!»
Ціше три рази на тиждень слухав коментарі Ганса Фріче і, озброївшись новими аргументами — про зміну командування і наближення розплати, — намагався підбадьорити хлопців. Вольцов тим часом в ще глибшій задумі схилявся над картами.
— Генеральний наступ на Сході! — говорив він. — Це щось таки означає, хлопці!
Гольтові ставало моторошно від його незворушної холоднокровності.
Ціше був у місті. Рутшер, Феттер і Кірш грали у солдатській їдальні в скат. Вольцов дістав з шафи свої топографічні карти. Гольт з раптовою рішучістю скочив з ліжка й удавано байдуже запитав:
— Ну, що нового?
Відразу ж до них підійшов Гомулка.