— Мені здається, що становище досить серйозне! — сказав Вольцов. — Півострів Котантен у руках американців. — Він розіклав на столі карту Франції.
Гольт стежив за вістрям циркуля, котрим Вольцов показував на Шербург.
— Це й є Котантен? — з полегшенням у голосі запитав він. — Отака незначна часточка Франції!
— І все ж це важливий стратегічний плацдарм. Американцям тепер ніщо не заважатиме наступати широким фронтом. Проте все оце навіть порівнювати не можна з тим, що діється на Сході.
— Невже там уже так погано? — хрипко запитав Гольт.
Вольцов тільки сопів носом. Він розклав на столі карту Східної Європи. Але тут відчинилися двері і в кімнату зайшов Готтескнехт.
— Продовжуйте! — Він допитливим поглядом окинув кімнату. — Ви, панове, здається, обговорюєте становище на фронтах? Повинен вам признатися, Вольцов, що вашу точку зору послухати я також не проти. Отже, шкварте!
Вольцов схилив набік голову і подивився на Готтескнехта так, ніби хотів сказати: «Тільки тебе тут не вистачало!» Але вголос, якусь мить повагавшись, мовив:
— Справа в тім, що мені потрібно спочатку все перетасувати, а це не так легко!
— Тобто як це «перетасувати»?
— Ну згрупувати, зібрати з частин одне ціле. Офіційні повідомлення не дають повного огляду подій. У них, як відомо, здебільшого йдеться про прорив ворога на одній ділянці фронту або про вимушений відступ наших військ на іншій, коли-не-коли назвуть ще два-три населені пункти. Тільки з коментарів «Фелькішер беобахтер» можна трохи зрозуміти справжній стан подій. Отож і доводиться з розрізнених уривків складати загальну картину.
— Ну що ж, складайте! — сказав Готтескнехт. — А ми послухаємо. Але попереджаю: якщо говоритимете дурниці, поставлю вам «незадовільно»!
— До двадцятого червня, — почав Вольцов, — німецький фронт проходив приблизно так: від Чорноморського узбережжя західніше Одеси через Ясси до Карпат і далі на північ від міста Броди до ріки Прип’яті. Тут, на центральній ділянці, фронт величезною дугою кілометрів на триста заглиблювався на схід і тягся вздовж Прип’яті, потім знову повертав на північний схід до Жлобіна і Рогачова, далі, теж дугою, двічі перетинав Дніпро і, огинаючи Вітебськ, ішов на захід до самого Полоцька. Тут він з’єднувався з північним відрізком, який, піднімаючись круто на північ, огинав зі сходу Чудське озеро і підходив до Нарви. — Вольцов показував лінію фронту на карті.— Коли я дивився на оцю дугу, мені ставало смішно: адже в кожному підручнику стратегії ми читаємо, що такі дуги до добра не доведуть, — згадайте битву на Волзі! Оцей величезний південний фланг центрального відрізка фронту завдовжки в триста кілометрів, щоправда, прикритий Прип’ятськими болотами, — влітку тут ні про яку війну не може бути й мови. І все ж ця дуга являє собою до певної міри некруто зварене яйце, якщо можна так висловитись…
— Думаю, що можна! — мовив Готтескнехт.
— І справді росіяни ударили по цій дузі, прорвавши фронт за період від двадцять першого по двадцять третє аж у чотирьох місцях, — продовжував Вольцов, — ось тут, обабіч Вітебська, тут, біля Орші, під Могильовом і, нарешті, з обох флангів Бобруйська. В оперативних зведеннях вже після першого ж дня наступу повідомлялось про «неглибокі вклинення», котрі нібито вдалося «перекрити». Але це відповідало дійсності, напевне, тільки до наступного ранку. Взяти, наприклад, прориви північніше і південніше Вітебська. Двадцять першого росіяни перейшли тут у наступ, двадцять третього вони в двох місцях прорвали нашу оборону, і вже двадцять четвертого обидва їхні клинки з’єдналися. Отже, те, що Вітебськ ще довго згадувався у наших зведеннях, — пусті розмови про тяжкі оборонні бої і таке інше, — тільки зайвий раз доводить… — Вольцов завагався.
— Що ж це доводить? — запитав Готтескнехт.
— Пане вахмістр, якщо росіяни вже далеко просунулися на захід, а на сході, в районі Вітебська, ідуть тяжкі бої, це може означати тільки одне — котел.
На якийсь час запала тиша. Готтескнехт тернув сірника і прикурив сигарету.
— Кільце навколо Вітебська замкнулося, — вів далі Вольцов. — Росіяни просуваються на захід з такою швидкістю, що мені аж моторошно стає! Те ж саме і в районі Орші — Могильова. Нам повідомляли про «прориви місцевого значення», а вже через день у зведеннях згадувалися міста, розташовані далеко на захід. Але найгірше, по-моєму, справи ось тут — на Бобруйському напрямку, напевне, був завданий удар великої сили. Я дуже уважно стежив за ходом дій на цій ділянці, особливо коли росіяни на північ від Бобруйська вийшли до Дніпра. Це схоже на жарт, пане вахмістр, але ж виходить, ніби росіяни переправляються через Дніпро одночасно з нашими дивізіями! У всякому разі, зараз надходять повідомлення про оборонні сутички між Могильовом і Березиною, в той час як в районі Могильова, Орші і Бобруйська ведуться запеклі бої. Мені здається, що там створився найбільший котел. — Вольцов поклав циркуля і обома руками сперся на стіл. — Отже, Оршу здали, Могильов також, Бобруйськ оточений. Між Дніпром і Березиною діють росіяни. З дня на день вони досягнуть Березини. Як бачите, вони вже вийшли на оперативний простір, а на півночі, від Нарви до Полоцька, наш фронт, можна сказати, повис у повітрі, та ще й з відкритим південним флангом. Ворожим військам, що прорвали нашу оборону північніше Вітебська, досить лише повернути на північ, і вони підуть на Полоцьк, якщо, звичайно, не мають чогось іншого на меті. Наприклад, могутніми охоплюючими ударами в напрямі Мінська оточити групу армій центрального фронту і якомога скоріше вийти на кордон Східної Пруссії.