Готтескнехт зосереджено слухав.
— Що ж нам лишається робити? — серйозним тоном запитав він.
Вольцов посміхнувся.
— Це екзаменаційне запитання для генерального штабу, пане вахмістр! Серед класичних принципів мистецтва ведення воєн ще й досі не втратило силу одне правило — за всяких обставин не допускати оточення своїх військ. Я спробував би створити новий фронт оборони на лінії Мінськ — Слуцьк.
Готтескнехт довго розглядав карту, потім, не відриваючи від неї погляду, сказав:
— Ваш новий фронт був би диявольськи близько від Східної Пруссії!
Вольцов знизав плечима.
— Б’юсь об заклад на що завгодно, що на лінії Двінськ — Мінськ — Слуцьк уже ніяка сила не зупинить росіян!
Готтескнехт надів кашкета, поправив його і зміряв Вольцова похмурим поглядом.
— Сподіваюсь, що ви, Вольцов, довіряєте керівництву? — , запитав він.
— Так точно, пане вахмістр!
Готтескнехт з силою постукав рукою по столу.
— Я на вашому місці не влаштовував би так часто обговорень становища на фронтах! Настійно рекомендую вам надалі з непохитним довір’ям ставитись до нашого фюрера, особливо тоді, коли в кімнаті є Ціше. Ви мене зрозуміли?
— Так точно, пане вахмістр!
— От і чудово! Ну, а ви, Гольт, що скажете? Чому це ви такий сумний, забились у куток, ніби вам життя немиле? Вольцов, гляньте на свого друга. Я непоганий психолог і тому знаю, що Гольт твердо вірить у нашу кінцеву перемогу. І якщо він зараз і засумував, то в цьому, мабуть, винна тільки якась молодичка, що закрутила йому голову. А такий, як Ціше, міг би зараз показати на Гольта і заявити: «Це Вольцов морально доконав його своїми пораженськими оцінками стану на фронтах!» Він міг би побігти до шефа з приємною новиною, що Вольцов підриває бойовий дух своїх товаришів! А до чого це може призвести і які матиме наслідки, вам добре відомо. Глядіть же, щоб ні за яких обставин до такого не дійшло.
— Слухаю, пане вахмістр!
— Ну гаразд! А ви, Гольт, негайно змініть вираз свого обличчя! Ви взагалі надто вразливий. Ще зовсім недавно ФАУ-1 так підбадьорив ваш бойовий дух, але досить одного погляду на карту — і у вас катастрофічно падає настрій. Це нікуди не годиться, Гольт! Беріть приклад з Вольцова, в нього чисто наполеонівська холоднокровність… А з здоров’ям у вас, Гольт, сподіваюсь, усе гаразд?
— Так точно! — відповів Гольт, почуваючи себе приниженим і жалюгідним.
— От і чудово, здоров’я, врешті, найголовніше. Отже, — додав він, уже прямуючи до дверей, — лягайте, хлопці, спати. Хто знає, чи вдасться вам сьогодні спокійно відпочити. На добраніч!
— На добраніч, пане вахмістр!
Вольцов мовчки згортав свої карти. Гомулка, підійшовши до вікна, вглядався в темряву тихої літньої ночі.
— Цей Готтескнехт і справді якийсь оригінал, — мовив Гольт. Але його жарт прозвучав якось неприродно, і він швидко додав тихим голосом: — Скажи чесно, Гільберт, ти не помиляєшся? Чи й дійсно все так, як ти говориш?
Вольцов знизав плечима.
— Можливо, в дечому й помиляюся. Становище може виявитися набагато цікавішим, адже я не знаю точно, скільки дивізій потрапило в оточення і які резерви у нас на Заході.
— Тоді мені незрозуміло, як ти можеш так байдуже говорити про це! О боже, що ж це буде? Адже йдеться про долю Німеччини! Невже це тебе анітрохи не турбує?
— Мене? — здивовано перепитав Вольцов. — Адже це зовсім різні речі, і не треба їх плутати. Одна справа — халепа, в яку ми потрапили, а з другого боку — треба ж уміти і вірно оцінити становище, яке склалося. Карта воєнних дій все одно що шахматна дошка: там чесний партнер захоплюється кожною вдалою комбінацією супротивника. І до того ж яка користь вішати голову?