— Я так не можу. Я завжди думаю: а що ж буде далі?
— Звідки нам знати? Може, фюрер щось придумає! Адже це не перша війна, де армії відступають, а потім врешті виходять переможцями. Після битви під Каннами Ганнібал стояв перед беззбройним Римом — в той час ніхто й шеляга не дав би за Римську імперію, а як потім все обернулося? Або готи — вони на чолі з Тотілою дійшли аж до Візантії, і, здавалось, ніхто не міг їх затримати, і все ж переміг Нарзес. — Вольцов навів ще багато історичних прикладів: — Фрідріх після Кунерсдорфа… Чудо на Марні в дев’ятсот чотирнадцятому році — французи тоді були приблизно в такому становищі, як ми тепер, і вже думали: «Кепські справи!»
Ці аналогії справили враження. Гольтові зробилося соромно за себе: «Марно я так занепав духом. Ще нічого не втрачено, треба тільки кожному непохитно стояти на своєму посту!»
11
Це було в неділю. Стояла чудова липнева днина. Спека — мов у тропіках. Небо повила прозора імла. Над заводськими трубами навколишніх міст сизими хмарами здіймався дим.
Шмідлінг, схилившись на стіну бліндажа, розповідав, як він збирається провести відпустку. Ціше був у навушниках. Раптом він зблід.
— Кілька з’єднань винищувачів над Голландією! Можливі атаки на бриючому польоті!
«Атаки на бриючому польоті? — здивувався Гольт. — А чому б і ні!»
Вольцов серйозно сприйняв це попередження.
— Від самого великодня вони всюди атакують з бриючого польоту, — сказав він. — Зепп, Вернер, готуйте снаряди для близького бою!
— Для близького бою? — здивувався Феттер, — Облиш жарти!
Минуло кілька хвилин. На командному пункті хтось голосно скомандував:
— Шум моторів — напрямок дев’ять! — І відразу ж: — Ворожі літаки — напрямок дев’ять!
Здалека на невеликій висоті показалася група одномоторних літаків. Вольцов прямо на голе тіло натяг френч. Гул моторів різко наростав.
— Літаки на бриючому польоті — напрямок дев’ять! — надривно прокричав Ціше. У Гольта похололо в душі. Він мимоволі рвонув ствол гармати на захід. І тут їх обдало хвилею гуркоту. Двадцять винищувачів «мустанг» пронеслися над вогневою позицією, пролетіли на схід понад ліском і, спустившись там ще нижче, обстріляли з кулеметів і бортових гармат робітниче селище.
— Новий наліт — напрямок три! — крикнув Ціше.
Заходячи вдруге, «мустанги» летіли ще нижче над землею; вони помітили батарею, скинули дві бомби, обстріляли командний пункт і окопи вогневої позиції.
Вибуховою хвилею Гольта відкинуло на гармату. Окоп наповнився димом, у темряві задзвеніла сталь, затріщали дерев’яні кріплення. Десь вдалині невиразний голос Вольцова, що намагався перекричати гул моторів:
— Вернер, вліво, хай йому біс, поверни її вліво!
Хтось спотвореним до невпізнання голосом прохрипів:
— У сховище!
Темрява розсіялася, стало видно, як один літак з шаленою швидкістю мчить прямо на окоп гармати. Він летів так низько, що за склом кабіни можна було розпізнати нерухоме, як маска, обличчя пілота. Гольт одним стрибком опинився у бліндажі. Вольцов, пристібаючи каску, закричав:
— Гармату пошкодило! Розбило накатник! Вернер, Хрістіан, Зепп, за мною… до «Берти»!
Гольт вистрибнув услід за ним. Біля під’їзної дороги сірою масою горіли бараки. Поруч з окопом зяяла широка, плоска вирва. Гольт біг. Знову почувся нестерпний гуркіт моторів, що наростав з шаленою швидкістю. Гольт упав на землю. Ураганом пронісся над ним літак. Юнак схопився на ноги і таки добіг до «Берти». Тут він побачив Вольцова, що вовтузився біля затвора. Феттер і Гомулка без касок теж були поряд, — вони відкривали бліндаж з боєприпасами. Вольцов дослав у ствол снаряд. До них з величезною швидкістю наближався ще один літак. Гольт втяг голову в плечі. Гармата здригнулася. Вольцов крикнув:
— Не влучив!
Гольт не чув вибуху, але над окопом піднялась хмара диму.
— Лівіше, Вернер, так, так! Ще нижче, Зепп!
Гримнув постріл, гармата знову здригнулась. Гольт з полегшенням зітхнув: «Гільберт веде вогонь!» Феттер загорлав:
— Новий наліт — напрямок дев’ять!
Але машина вже просвистіла над їхніми головами, над бруствером фонтаном бризнула земля. Вольцов знову смикнув за спуск, гримнув постріл.
— Шабаш! Гільзу заклинило! — На мить запала тиша.
— Прокляття!.. О, прокляття! — застогнав Гомулка.
Гольт, похитуючись, підвівся з сидіння. Вольцов виглянув з-за бруствера.