Черговий унтер-офіцер рвучко відкрив двері.
— Перевірка лінії, ану, повертайтесь!
Гольт, Вольцов і Феттер подалися до «Берти». Тягач, надсаджуючись, витягав з окопу «Антона». На території батареї працювала групка військовополонених. Вони засипали вирви, відбудовували зруйновані окопи, лагодили дерев’яні настили, прибирали рештки згорілих бараків. Вольцов заходився очищати боєприпаси.
— Невдало вийшло в нас. Як на лихо, заклинило гільзу, — сказав Феттер.
Гольт, відірвавшись на мить від роботи, здивовано глянув на нього. Феттер був уже не той плаксивий товстун, що завжди скиглив і скаржився на свою долю. Він значно виріс, зміцнів, став грубим і задерикуватим урвиголовою.
Кутшера й справді наказав видати хлопцям горілки і консервованої яловичини в соусі. Вольцов відкупорив пляшку і простяг її Ціше.
— Сьогодні,— сказав він, — ти п’єш перший. Якби ти не молов завжди дурниць, ми могли б бути з тобою справжніми друзями.
Ціше усміхнувся і почав пити. Вольцов вище підняв його руку, в якій той тримав пляшку.
— Пий ще, хлопче, пий! — Ціше похлинувся, горілка залила йому обличчя і потекла за комір. — Що ж ти за германець? — пожартував Вольцов. — Навіть пити не вмієш! — Він передав пляшку далі.
Алкоголь обпалив Гольтові горло. По спині в нього пробігли мурашки. А потім по всьому тілу розлилося благодійне тепло, на душі стало спокійно і радісно. «А життя все-таки чудове! — з задоволенням подумав він. — Воно небезпечне, але жити варто. Зараз піду подзвоню Герті».
В бліндажі на командному пункті, де тимчасово розмістилась канцелярія, сидів Готтескнехт і читав «Фелькішер беобахтер», Гольт набрав номер телефону фрау Ціше.
— Це ти, Вернер? Слава богу! Тут ходять найстрашніші чутки. Невже це правда?
У присутності Готтескнехта Гольтові не хотілось називати її на ім’я.
— Приходь! — сказала фрау Ціше.
— Сьогодні це неможливо.
— А як Ціше — з ним усе гаразд? — нарешті запитала вона.
— Йому пощастило, — сказав Гольт і спохватився, що тепер Готтескнехт здогадається, з ким він розмовляє.— Він не поранений, тільки нерви сплохували.
Гольтові здалося, що обірвався зв’язок, та раптом він знову почув її голос:
— Шкода, що ти не можеш прийти. Чекаю тебе найближчим часом. Приходь!
— Добре. Постараюсь!
— Та бережи себе, чуєш?
«Вона турбується про мене», — подумав Гольт, кладучи трубку. З яким задоволенням він зараз побіг би до неї. З цією халепою і неділя пропала. До багатьох курсантів з сусідніх міст поприїжджали знайомі дівчата. «Чому в мене немає подруги, з якою можна було б показатися на люди?»
Феттер і Рутшер не давали Гольтові спокою, аж доки він не сів грати з ними в скат.
— Вісімнадцять, — об’явив для початку Феттер.
— Марно він назвав мене розумником, — сказав Вольцов. — Нам і справді необхідно мати двадцятиміліметрівку!
— Двадцять чотири? — нерішуче перепитав Гольт. — Ні, я пас. Ти гадаєш, що від цього що-небудь зміниться?
— Чотири, сім, тридцять, три, шість! — вигукував Феттер.
— Ну звичайно! — відповів Вольцов. — Якби в нас була двадцятиміліметрівка, ми рознесли б їх в друзки!
— Вони й чотиристволку стерли б на порох!
— Сорок! — оголосив Феттер.
— Принаймні хоч двох «мустангів» та збили б! — буркнув Вольцов.
— Гранд! — гордо вигукнув Феттер.
Вони продовжували гру. Вольцов, тримаючи перед собою Клаузев іца, сказав:
— На командному пункті у них аж два кулемети, і жоден не вистрілив!
— Це все одно нічого не дало б! — озвався з своєї постелі Г омулка.
— Вісімдесят чотири, вісімдесят п’ять, дев’яносто один — половина вічок! — об’явив Феттер.
— Сьогодні вибуло п’ятнадцять чоловік. Чи ж дадуть нам на цей раз дострокові відпустки?
— На нинішньому етапі війни відпустки — зайва розкіш! — озвався й собі Ціше.
— Не встиг очухатись, як уже знову меле дурниці. Чи бачили такого? — глузливо сказав Феттер.
— Такої образи я більше не терпітиму! — закричав Ціше, тремтячи всім тілом.
— Що ж ти зробиш? — поцікавився Феттер. — Адже ти добре знаєш, що зараз ми можемо легенько повернути тебе на живіт і всипати тобі по м’якому місці скільки влізе!