Всі засміялись, і це розрядило напруження.
Ніч біля гармати тягнеться дуже довго. Кутшера був у короткотерміновій відпустці. На батареї замість нього залишився Готтескнехт. Вранці під час занять юнаки, сидячи на лавах, клювали носом. Учитель монотонно щось читав їм по книзі.
Посеред уроку черговий унтер-офіцер викликав Вольцова на командний пункт, який все ще правів за канцелярію. Дрімоту Гольта враз немов рукою зняло, він розгублено перезирнув-ся з Гомулкою. За десять хвилин двері знову прочинилися. Готтескнехт, кивнувши пальцем, викликав Гольта.
Ніколи ще Гольт не бачив Готтескнехта таким стурбованим і змарнілим. Він пригадав перший вечір. Тоді у Готтескнехта теж було таке змучене, постаріле обличчя. А сьогодні він просто у розпачі.
— Гольт, ви знаєте Гільбертового дядька, генерала? Треба негайно щось робити. Вольцова тільки-но заарештувало гестапо.
Ці слова приголомшили Гольта. Його охопив якийсь безрозсудний страх.
— Я нічого не зміг вдіяти, — долинув до нього голос Готтескнехта. — Таке безглуздя. З точки зору військового законодавства ви вважаєтесь цивільними і не підлягаєте воєннопольо-вому трибуналу. А з другого боку, це дає деяку можливість втрутитися зверху.
В бліндажі командного пункту біля телефону чергував обер-єфрейтор. Готтескнехт відіслав його і замовив невідкладну розмову з Берліном. Потім він знову викликав підгрупу:
— Послухай-но, дівчинко, я тут замовив невідкладну розмову з Берліном, з’єднайте відразу ж із сто сьомою.
У Гольта все переплуталось у голові. Нарешті він над силу запитав:
— А за віщо?
— Не прикидайтеся, будь ласка! — крикнув на нього Готтескнехт. — Вам це відомо краще, ніж будь-кому! Вольцова я добре знаю. Він би й пальцем не поворухнув. За всім цим стоїте ви, Гольт, і не хто інший.
— Пане вахмістр, я…
— Помовчте краще. Погану послугу ви зробили своєму другові.— Готтескнехт був схвильований, як ніколи. — Якби в цій комедії був хоч якийсь сенс! Але ж за росіян зв’язуватися з есесівцями — це просто безглуздя! Про що ви думали?
— Я тільки потім схаменувся, чим це загрожує,—жалібно мовив Гольт. «Співчутливість — це прояв слабодухості, — подумав він. — Штурмовики нас теж не шкодували в неділю. Хоч би Гільберт не видав мене!»
Запищав зумер телефону. У Готтескнехта аж обличчя перекосилося від напруження.
— Одну хвилинку, пане полковник! — Він простяг Гольтові трубку і прошепотів: — Попроси, щоб до телефону покликали самого генерала!
— Пане полковник! — хрипко крикнув у трубку Гольт. — З вами говорить старший курсант протиповітряної служби Гольт. Чи не можна мені переговорити з паном генерал-лейтенантом? Це стосується його племінника!
— Що, загинув?
— Ні, пане полковник. Але справа невідкладна!
У трубці, десь далеко-далеко, пролунав сигнал «зайнято». Гольт тихо сказав:
— Він пішов його кликати.
— Скажіть йому, — зашепотів Готтескнехт, — що Вольцов не витримав і втрутився, бо це відбувалося під самими вікнами барака. Скажіть, що йому заважали спати чи ще щось подібне. Запевніть його, що все це — просто непорозуміння!
На другому кінці проводу почулися чиїсь кроки, потім спокійний голос:
— Вольцов слухає. Що трапилося?
Гольт, заїкаючись, розповів, що до чого. Генерал сердито закричав:
— Мені врешті набридла вся оця комедія! Довго ще я матиму клопіт з вами, шмаркачі?
— Пане генерал!.. — у відчаї проговорив Гольт, але генерал не тямив себе від люті.
— Як ви собі це уявляєте!? Думаєте, що я господь бог? — І вже спокійніше додав: — Побачу, що можна зробити. Прощайте! Все!
У трубці щось затріщало. «Кінець, пронесло!» — Гольт витер спітнілий лоб.
— Гельзенкірхен, ви закінчили?
Гольт повісив трубку.
— Що він сказав? — нетерпляче запитав Готтескнехт і коротко засміявся. — Сердитий? Ще б пак!
Лише тепер до свідомості Гольта дійшло, що трапилось. Якщо Вольцов скаже, що підбурювач він, Гольт, — заарештують і його, і тоді вже ніякий дядечко генерал не врятує його від шибениці.
— Ну як мені доповісти про це капітанові? І що ми будемо робити, якщо вони і вас заберуть, Гольт?
— Пане вахмістр, — сказав Гольт, роблячи над собою зусилля, щоб приховати страх, — я прошу вас доповісти начальству, що… підбурювач я! — Він усім своїм єством сподівався, що Готтескнехт відхилить цю пропозицію.
— Ви ідіот! — сказав Готтескнехт. — Ваше рішення необдумане і безглузде! Це, може, трохи занадто! Ви, певне, вважаєте свій вчинок благородним? Ще б пак, така істинно тевтонська чесність, га? Ви що ж, хочете дурну хлоп’ячу витівку перетворити на змову з підбурювачами, організаторами і статутом? Все це було і лишається хлоп’ячою витівкою, зрозуміло? Вольцов завжди залюбки вв’язується в будь-яку бійку. Це всім відомо. Він б’ється з ким попало, а на цей раз зчепився з есесівцем. Причина? Йому не треба ніякої причини. Він б’ється заради спортивного інтересу. На цьому ми й повинні стояти, Гольт! Не було ніякої причини! Вольцова може розсердити навіть муха на стіні, він завжди шукає якоїсь зачіпки. Ось так воно й було вчора.