Над Рурською областю нависла спека. Імла пеленою заслала полуденне сонце. Двері і вікна бараків були порозчинюванї навстіж, але в жарких комірчинах не відчувалося прохолодного подиху вітру.
— Нам треба негайно подати рапорти з проханням про відпустку, — сказав Гольт.
— Тихше! — зупинив його Гомулка.
Вольцов читав уголос газету:
— «…Таким чином, війна на Сході стає дедалі важчим випробуванням для кожного солдата. Наступ моторизованих з’єднань радянських військ на деяких ділянках зустрічає опір окремих об’єднаних груп наших військ…»
— А ти, виявляється, вірно тоді оцінив становище, — вставив Гомулка.
Вольцов продовжував читати:
— «Незважаючи на те що ворог наступає з південного та північного сходу і оволодів Мінськом, на південному сході, аж до самої Березини, зосереджені німецькі війська, які з запеклими боями пробиваються на захід».
— Отже, котел! — сказав Гомулка, беручи у Вольцова з рук газету. — Крім того, по всьому видно, що війна на Сході стала маневровою. «Ворог намагається, — як тут сказано, — зберегти свободу маневру».
Гольт скоса глянув на Ціше. Але той спав, а може, прикидався, що спить.
— А ми й досі не вживаємо ніяких контрзаходів? — запитав він. — Прочитай, будь ласка, зведення верховного командування!
Гомулка перегорнув газету.
— Контрзаходи?.. — У нього пересмикнулося обличчя. — Хвилинку! «Фронт вторгнення…» Так, ось: «На центральній ділянці Східного фронту наші війська в умовах нестерпної жари ведуть запеклі бої, зазнаючи великих втрат…»
— Там, мабуть, щось сталося! — перебив його Вольцов. Прокинувся Ціше і спросоння витріщив очі.
— Такого ще за всю війну не бувало, — сказав Гомулка. — Чого ти так скептично поглядаєш, Ціше? Почитай зведення верховного командування, починаючи від польської кампанії до сьогоднішнього дня. Я вперше зустрічаю, щоб писали «зазнаючи великих втрат». — Він продовжував читати: — «Героїчний гарнізон міста Вільнюса…»
— Вільнюса? — злякано вигукнув Гольт.
— Ну, звичайно, — відповів Гомулка. — Адже до Вільнюса вони дійшли ще три дні тому. «Обійшовши місто, ворог просувається далі на захід і південний захід». — Він відклав газету. — Які вже там контрзаходи!
Гольт похмуро сидів за столом. Всього кілька хвилин тому він радів, що дістане відпустку, а тепер все зіпсувала ця звістка. Його тільки дивувало, як це інші так байдуже сприймають такі приголомшливі повідомлення. А може, вони просто вміють краще приховувати свої почуття? Феттер, у всякому разі, закричав зі своєї койки:
— До біса Вільнюс! Хай нам тут дадуть як слід виспатися. Це набагато важливіше!
Вони подали заяви з проханням про відпустку. Гольт знову заходився міркувати: «А навіщо, власне, мені відпустка? Може б, поїхати до матері? Ні. До батька? Ні». Гольт від самого різдва нічого про нього не чув і тільки тижнів три тому, після посилених бомбардувань промислових міст Центральної Німеччини, з спеціально надрукованого інформаційного листка довідався, що його батько живий. Отже, залишалося прийняти запрошення Вольцова. Вольцов і Гомулка наполегливо умовляли його їхати з ними. Добре, коли маєш друзів. «Друзі,— несподівано подумав він з легким відтінком досади. — А хіба між ним і Вольцовом ще не пробігла чорна кішка?» Але тут він пригадав занедбану віллу, літні дні біля ріки… і Уту! Від цієї думки йому зробилося прикро. Потім згадав фрау Ціше.
Не можна їхати у відпустку, не побачившися з нею. А що, коли вона зараз вільна, і вони поїдуть разом, як тоді на різдво?.. В голову полізли невеселі думки: «Чи зможе це повторитися? Як дивно! З усіма зіпсував стосунки!» Він швидко переодягся.
— Куди це ти зібрався? — запитав Вольцов.
— До зубного лікаря.
Вольцов єхидно посміхнувся. Та раптом пролунав сигнал тривоги. Вольцов, взявши під руку комбінезон, у самих трусах побіг до гармати. Сонце стояло в зеніті, і його проміння нещадно припікало в окоп. Гольт, обливаючись потом у сукняній формі, марно шукав захисток у бліндажі. Земля так розпеклася, що з бункера пашіло жаром, немов з натопленої печі. Він скинув мундир. Шредер, один з сілезців, підміняв його сьогодні біля поворотного механізму.
— Приготуватися до бою! — скомандував Ціше, він теж був у парадному мундирі. Всі одягли каски. — Поодинокі швидкісні літаки ворога…