Десь годині о сьомій ранку сигнал тривоги знову погнав їх до гармати.
Ранок був прохолодний і ясний. На сході, над розбомбленим селищем, ще й досі густою пеленою слався дим, закриваючи горизонт. Ледве встигли на вогневій позиції перевірити зв’язок з оптичними приладами, як уже надійшло повідомлення про появу поодиноких швидкісних розвідників. Вони летіли вздовж Рейну на південь. Ціше повідомив про великі з’єднання бомбардувальників під прикриттям винищувачів над південно-східною Голландією.
— Бомбардувальники під прикриттям? — здивувався Гомулка. — Ото зрадіють наші винищувачі!
«Хоч би не кидали бомб на бриючому польоті!» — з тривогою подумав Гольт.
Вольцов проклинав усе на світі. Тепер, коли дружинники пішли з позицій і біля гармат лишилася сама молодь, з’ясувалось, що за ніч витрачені всі боєприпаси з бункера.
— Ану гайда, хлопці! — скомандував Ціше. — Підносьте сюди резервні снаряди! Та скоріше!
Поки вони таскали ріллею важкі плетені ящики з снарядами, знову завили сирени. Відразу ж на командному пункті залунали команди. Гольт покинув на ріллі п’ятдесятикілограмового ящика і чимдуж подався до гармати. Розгубившись, він забув увімкнути навушники.
— Основний напрямок — дев’ять! — крикнув Ціше.
Хтось сказав:
— Розвідники!
Гольт чув тільки слабкий гул моторів. Він глянув угору. В небі з шаленою швидкістю мчали три літаки. Напевне, «лайтнінги». В прозорому повітрі несподівано з’явились вузькі, високі, чітко окреслені стовпи диму. Гольт не відразу зрозумів, що відбувається.
— Нас засікають димовими сигналами! — в нестямі закричав Ціше.
Гольт все ще спантеличено озирався довкола: всюди над батареєю повисли димові стовпи. Ось один величезний прямо перед ним, мабуть, над отим підстриженим кулястим деревом. А ось позаду ще один — біля їдальні. І тільки тепер він збагнув, що розвідники засікли ціль і що ця ціль — їхня батарея… Навіть голос Вольцова звучав цього разу якось хрипко:
— Сьогодні вони добрались і до нас!
Здалеку швидко наростав гуркіт моторів.
— Повітряна тривога!.. Напрямок — дев’ять! Літак! — одчайдушно горлав Ціше.
У Гольта в навушниках ясно і чітко прозвучало:
— Кут горизонтальної наводки сорок дев’ять — тридцять.
— «Антон» до бою готовий! — доповів Ціше. — Груповий…
— Безперебійно подавайте снаряди! — наказав Вольцов, а Ціше надсадно загорлав:
— Вогонь!
Гольт втяг голову в плечі і міцно притиснувся до гармати. Гримнув постріл, здригнулася гармата, порожня гільза дзенькнула об станину. Гольт відразу ж заспокоївся. «Гільберт стріляє!» — подумав він. Та раптом, перш ніж до його слуху долинув оглушливий свист і гуркіт налітаючого урагану, яскравий ранок погас, земля здригнулася, піднялася вгору, заколихалась, і Гольтові здалося, що він летить у безодню… Коли він опам’ятався, ще не усвідомлюючи, що сталось, повітря колихалося від реву моторів, а гармати десь не було. Довкола — переорана земля, розтрощені балки. Посеред цього хаосу просто на землі скоцюрбився Вольцов, перед ним навколішках стояв Гомулка і перев’язував йому голову. Гольт виплюнув пісок і шлак. А де ж поділася гармата? Нарешті він побачив її. Вона валялася перекинута. Замість стрімкого ствола вгору стирчала пошматована хрестовина лафета, а позаду гармати на всипаній шлаком землі лежало кілька нерухомих сіро-голубих постатей. Гольт підповз до Вольцова, котрий уже натягував на забинтовану голову каску.
— Гайда до «Берти»!
Гольт, похитуючись, ледве звівся на ноги, ще раз озирнувся на нерухомі тіла біля перекинутої гармати і побіг зритим бомбами полем. Він глянув угору і побачив ще не розігнані вітром димові стовпи, побачив низку чотиримоторних бомбардувальників, що на незначній висоті наближалися до позиції, і впав на землю. Постріли двох гармат так настрахали Гольта, що він скотився у величезну вирву. Там уже лежав Вольцов з закривавленим обличчям і кричав:
— Друга хвиля!
Бомбардувальники летіли так низько, що за ревінням моторів Гольт майже не чув Вольцова. І тут над ними немов ураган пронісся. Вибухова хвиля з такою силою вдарила Гольта в груди, що йому на якусь мить аж дух перехопило. Над самим вухом у нього Вольцов простогнав:
— Боєприпаси!.. Боєприпаси вибухнули!..
Гуркіт моторів не вгавав. Стріляла вже тільки одна гармата. Та скоро й вона замовкла. Гольт і Вольцов вилізли з воронки і побігли до «Берти».
Тут заховалися від бомб Гомулка, Феттер і двоє сілезців. Тепер усі вони з гарячковою квапливістю готували гармату до бою. Вольцов, натужившись, відкрив затвор.