— В санчастині жодного вільного ліжка, — розповідав він. — На сто дев’ятій батареї п’ятьох вбито, на сто тридцять шостій — чотирнадцять. Поранених переправляють в Бахунський шпиталь.
Увечері Вольцов увімкнув маленького радіоприймача Ціше.
— Цей ящик, мабуть, уже зіпсований, — сказав Гомулка.
Але враз з гучномовця залунав грізний голос диктора. Гольт як ошпарений зірвався з постелі.
— «…липня тисяча дев’ятсот сорок четвертого року. Сьогодні на фюрера було вчинено замах. Від бомби, що розірвалась у нього в кабінеті, поранено генерал-лейтенанта…»
— Та це ж… — вигукнув Гомулка.
— Тихо! — шикнув на нього Вольцов.
— «…співробітник Бергер. Легко поранені генерал-полковник Йодль, генерали Кортен…»
Гольт поглядав то на Вольцова, то на Гомулку. Вольцов, схилившись над радіоприймачем, напружено слухав. Гомулка стояв немов загіпнотизований, розкривши рота і втупившись поглядом у якусь пляму на стіні.
— «…Боденшац, Гойзінгер, Шерфф…»
Феттер повільно випростався. На обличчі — цілковита розгубленість і нерозуміння.
— «…Фюрерові не завдано ніякої шкоди, за винятком легких опіків і подряпин, — продовжував диктор. — Він одразу ж приступив до виконання своїх обов’язків і навіть не відклав призначеної зустрічі з дуче, з яким мав довгу розмову…»
— З дуче? — перепитав Феттер. — Він прийняв дуче?
— Тихо! — крикнув Вольцов.
— «..після чого фюрера відвідав рейхсмаршал».
Голос диктора увірвався. Вольцов стояв мовчки, схиливши набік голову. По радіо передавали марші. Феттер все ще не міг збагнути, що ж сталося.
— Замах? — здивовано перепитував він. — Хтось підклав бомбу? Справжню бомбу?
— Про це треба доповісти, — вирішив Вольцов. — Як знати, може, крім нас, цього ніхто й не чув! — Він зняв з стіни пілотку. — Ходімо, Вернер!
Надворі все ще стояла нестерпна спека. Сонце, оповите багряною імлою, висіло над небосхилом.
— Що все це означає? — запитав Гольт, ухопивши Вольцова за плече.
— А звідки мені знати! — відповів той.
Вони бігли дерев’яним помостом, який тягся полем поза вогневою позицією і тому був майже не пошкоджений. Поміж окопів копирсались у землі полонені, — вони засипали бомбові вирви.
Готтескнехт стояв перед канцелярією і курив свою коротеньку люльку.
— А, діоскури! — привітно запитав він. — Що це з вами, Гольт? Невже ви ще й досі не очуняли від учорашнього переполоху?
Вольцов зробив крок до Готтескнехта. Вахмістр вийняв з рота люльку, слухав уважно, з якимось дивним напруженням. Потім постояв мовчки і нарешті сказав:
— Гаразд! Шефа викликали у штаб підгрупи, і він ще не повернувся… — Готтескнехт і досі не рухався з місця. — Так… фюрер, кажете, живий?
— Так точно! Поранено тільки кількох генералів: Йодль, Гойзінгер, адмірал Фосс, а решту прізвищ я не запам’ятав.
Готтескнехт, здавалося, весь поринув у роздуми, він якось розгублено кивнув головою, потім поправив кашкет і, не промовивши ні слова, пішов у канцелярію.
— Напевне, шеф дізнається в майора про подробиці, — сказав Вольцов.
— Я нічогісінько не розумію, — безпорадно прошепотів Г ольт.
— А ти думаєш, я розумію? — буркнув Вольцов.
Вони повернулись у барак. По радіо ще передавали маршову музику. Феттер і Гомулка сперечалися.
— А Бадольйо? — кричав Феттер. — Пригадай, як було з Бадольйо!
Гомулка зневажливо махнув рукою. Вигляд у нього був дуже стомлений, змарнілий.
— Досить вам теревені розводити! — гримнув на них Вольцов. Він приглушив радіо. Гольт, байдужий до всього, розгублено сів на табурет. Кілька дружинників, гупаючи ногами, пройшли коридором у велику кімнату. Гольт глянув на годинник; була вже майже восьма година вечора.
— Ти чого розсівся? — накинувся на нього Вольцов. — Який же з тебе командир? Ти все підготував до нічного чергування, розподілив обслугу?
Гольт неохоче підвівся.
Поки на вогневій позиції перевіряли телефонну лінію, Готтескнехт переходив від гармати до гармати.
— На сьогодні я пришлю вам трьох чоловік з обслуги «Дори». Крім них, кількох дружинників. А завтра вранці розподілимо всіх наново.
Гольт так стомився, що тільки одне було в нього на думці: «Спати. Будь-що спати!» Ледве доплівся до барака й упав на ліжко. Але вже за якусь годину Вольцов штовхнув його під ребра.
— Вставай! Тривога!
Над Рурською областю пролітало з’єднання швидкісних бомбардувальників.