— Мені здається, Гільберт говорить як справжній солдат. — І він процитував напам’ять слова з книги: — «Найвищому закону підкоряється той, хто гине на посту, загубленому десь у непроглядній пітьмі ночі. Його не забудуть там, де люблять гіркоту приреченості і ті високі почуття, котрі не спопелити й на вогні».
Гомулка слухав, витягнувши шию, здавалось, він усмоктував у себе ці слова. По паузі він повторив:
— «Гіркоту приреченості…»
Бранцнер з виразом невдоволення на обличчі сидів на своєму солом’яному матраці; все, що тут говорилось, було йому не до вподоби. Гольт відійшов до вікна. «Гіркота приреченості», — повторив він ще раз подумки.
Готтескнехт рвучко відчинив двері.
— Панове, а чи не краще б вам хоч трохи відпочити до чергового спектаклю? — Він глянув на Гольта. — Що з вами трапилося? Ану ходімо зі мною! Я маю до вас справу.
Смеркало. Після того нічного допиту Готтескнехт жодного разу не розмовляв з Гольтом. Сьогодні вахмістр здавався ще заклопотанішим і стомленим більш, ніж будь-коли.
— Є дозвіл на вашу відпустку, — сказав Готтескнехт. — Але, перш ніж відпустити вас, я хотів би поговорити з вами… відносно цієї… Барнім.
— Я нічого не знаю, — мовив Гольт. — Просто уявити собі не можу. Невже це має якесь відношення до замаху?
— Як тільки прибуде поповнення — зможете рушати. Ви поїдете до Вольцова, правда ж? Отже, слухайте! Забудьте й думати про Барнімів! Нічого про них не розпитуйте! Ні з ким про них не розмовляйте! Тримайте язик за зубами! Ви мене зрозуміли?
— Так точно, пане вахмістр!
— А тепер скажіть чесно: вас дуже турбує, що сталося?
— Я… я про це просто не думаю, — відповів Гольт.
Готтескнехт гірко усміхнувся.
— Не думаєте… — повторив він. Потім буркнув: — Ніхто ні про що не думає… Ніхто!.. А тепер ідіть лягайте спати!
— Слухаю, пане вахмістр!
В бараці все ще сперечалися. Вольцов сидів на столі й курив.
— Ну… й що ж? — звертався він до Бранцнера, коли Гольт зайшов у кімнату.
— Один більшовицький письменник, — збуджено доводив, лежачи в постелі, Бранцнер, — прізвище його, здається, Ерен-бург, чи що… Так ось, він заявив, що у більшовиків єдина мета — Берлін! — Він підвівся на ліжку і сперся на лікоть.
— Що ж тут дивного? — заперечив Вольцов. — Невже ти думаєш, що росіяни не хочуть виграти війну? Оволодіння столицею ворога і є та стратегічна мета, яка рівнозначна перемозі. Почитай Клаузевіца, його «Основи стратегії».
— Мені здається, ти надто співчуваєш росіянам, — сердито пробурчав Бранцнер.
Вольцов тільки засміявся. Але тут Гомулка не витримав і почав лаятись:
— Біс його знає, що це таке! Ледве встигли здихатися Ціше, як ось тепер маєш, — новий молодчик лежить на тій самій постелі і так само обпльовує нас. Чи ж здихаємося ми коли оцих склочників!
— Ні! — заверещав Бранцнер, обернувшись до Гомулки, і очі його заблищали люттю. — Ні! Ви їх не здихаєтесь! Ти обзиваєш так усіх кращих німців, справжніх націонал-соціалістів, так, так! Всі вони думають так, як і я. Тільки ви — ганебний виняток! Вся батарея, весь німецький народ думає так само, як я! Народ вірить у свого фюрера, бо він найвеличніший з німців і найвеличніший з полководців і… і…
— Що «і… і…»? — передражнив його Гольт. — І після фюрера, безперечно, ти… другий за значенням німець, другий полководець і другий бовдур!..
— Тихо! — крикнув Вольцов. — Ви що, з глузду з'їхали?
Але Бранцнер уже сидів на ліжку блідий як крейда і намацував ногами черевики на підлозі.
— Так… так! Ви всі чули? Ви будете свідками! Він назвав фюрера бовдуром! Я зараз же на нього заявлю.
— Не мели дурниць, ти! — втрутився Гомулка. — То він тебе назвав бовдуром!
— Він сказав: другий по значенню! — не вгамовувався Бранцнер.
— Ну й що ж? Ти повинен радіти, що є ще більші бовдури, ніж ти, — докинув Гомулка.
Але Бранцнер, узуваючи черевика, тільки люто хитав головою.
— Ні, ні, ні! Ви не викручуйтесь! Ні! Я рішуче запевняю, що його ніяк інакше зрозуміти не можна: фюрер — найбільший бовдур!
Тут двері рвучко розчинилися, увійшов Готтескнехт.
— Бранцнер! — суворо крикнув він, — Що я чую? Що ви сказали?
Німа тиша.
— Я заплющую очі,— вів далі Готтескнехт, — коли хто-небудь дозволяє собі необережний вислів на адресу керівництва. Але те, що зараз сказали ви, переходить усякі межі!
Бранцнер стояв біля ліжка напіводягнений, з черевиком у руках.