— Зепп! Як ти можеш про це так просто говорити! — вигукнув Гольт. — Ти так байдуже ставишся до такого протиріччя! Що ж тоді дає тобі опору в житті?
— Мені? — протяжно запитав Гомулка, ухиляючись від прямої відповіді.— Це важко пояснити, дуже важко…
Гольт чомусь пригадав незнайому дівчину. «Опорою мені буде людина! — подумав він. — Я міг би в Ути знайти підтримку, але я, йолоп, погнався за Герті Ціше і, замість того щоб знайти в ній впевненість і підтримку, втратив віру в людину, став до неї байдужим, і таким страшенно байдужим, що мене й зараз морозом обсипає при одній тільки згадці!»
— Ходімо снідати! — запросив Гомулка.
На веранді, виблискуючи фарфором і сріблом, був накритий стіл на вісім душ.
— Мій друг Вернер Гольт! — представив його Гомулка.
Мати Гомулки — статечна білява жінка з блакитними очима.
Гольт слухав імена тіток і небог. Адвокат доктор Гомулка, чоловік років п’ятдесяти, незважаючи на рідке сиве волосся і темні окуляри, був справжнім двійником свого сина. З вишуканою ввічливістю він промовив:
— Дуже, дуже радий, пане Гольт!
Адвокат мав звичку наголошувати те чи інше слово.
На стіл подали холодне желе з абрикосів, суфле з абрикосів, компот з абрикосів, а замість кави — справжній, хоч і не дуже міцно заварений чай і до нього пироги з абрикосовим повидлом.
— Як бачите, — сказала фрау Гомулка, — садівника годує сад.
Розмову за столом підтримували головним чином Зепп і його батько. Незабаром Гольт відчув якесь ледь помітне роздратування в їхніх словах. Для годиться він коли-не-коли відповідав на запитання; нестримне бажання залишитись на самоті не покидало Гольта, аж доки вони опинилися за столом у більш тісному колі: родичі кудись порозходились.
— Ми вже давно хотіли бачити вас у нашому домі,— почав адвокат таким тоном, ніби виголошував: «Пане голова суду, панове присяжні!» — Дозвольте мені говорити відверто. Ваш клас зазнав великих втрат — тринадцять чоловік убито, якщо я вірно поінформований. Які ж у вас плани на майбутнє?
— Досі нам щастило, — сказав Гольт. — Гільберт Вольцов завжди говорить, що небо милостиве до старих вояк.
— Це тенденційний оптимізм, — зауважив адвокат. — А ви як вважаєте? Курите? Будь ласка! Дякую, в мене є сірники! — Він запалив люльку.
— Кожній матері хочеться, щоб її син повернувся живий, — докинула фрау Гомулка, тримаючи в руці чашку чаю.
— Мамо! — роздратовано вигукнув Зепп. — Адже ти обіцяла не говорити про це!
— Не думала я, Зепп, що я так погано тебе виховала, — з докором промовила фрау Гомулка. — Яким тоном ти дозволяєш собі розмовляти з матір’ю!
Гольтові були неприємні ці сімейні суперечки.
— Ваш батько, — знову почав адвокат, знімаючи окуляри, якщо я вірно поінформований, був звільнений з роботи як неблагонадійний… Ви дозволите мені торкнутись цієї теми? А чи не доводилося вам говорити з ним про перспективи на майбутнє? Чи не домовлялись ви відносно певних принципів поведінки відповідно до обставин? — Адвокат знову надів окуляри і тільки тоді глянув на Гольта.
«Певні принципи поведінки? Принципи поведінки відповідно до обставин?» — Гольт ухилився від прямої відповіді.
— Мій батько дивак, він зовсім не практичний у житті. З Зеппом ми, звичайно, іноді говорили про те, яку лінію поведінки слід вибрати. Але в дійсності все виходить по-іншому. Ось, наприклад, наша ворожнеча з гамбуржцями. Ми вв’язалися в бійку, хоч і не хотіли цього.
Адвокат невдоволено попихкував люлькою.
— Зрозумійте мене правильно. Я ворог усяких норм поведінки. Я взагалі проти будь-яких норм. Вам зовсім не слід дотримуватись якихось мертвих схем. Ось, наприклад, бувають солдати, думки і рішення яких сковані схемами. Вони завжди і у всьому чекають наказу. А тим часом така схема, як і всяка інша, наскрізь невірна. Людині потрібна еластичність думок. Мені б дуже хотілося, щоб ви, хлопці, вміли саме так мислити! В наш час, я хочу сказати, в сучасну епоху, ми спостерігаємо схильність переоцінювати застарілі принципи і ставити їх понад вільні рішення особи.
Гольтові здавалося, що адвокат, жонглюючи словами, намагається щось вивідати у нього, та не знає, з якого боку підступити. В ньому мимоволі пробудився дух протиріччя, і він шукав не відповідей, а заперечень, як колись на різдво у батька.