Обер-форман Шульце, у якого був дуже бідний лексикон, незмінно вживав дві лайки: «Ви, тварюка» і «Ви, мокре опудало». «Коли вже хто й схожий на тварюку, — думав Гольт. — то це сам Шульце, як ото він стоїть, взявшись довгими руками в боки і випнувши вперед свою тупу пику».
— Ви, мокре опудало! — придушеним голосом кричав Шульце на Феттера. — О, я навчу вас, тварюко, а зараз лягти і встать! Двадцять разів! Будеш знати, як глузувати з мене!
Феттер покірно падав на підлогу і схоплювався, рахуючи вголос:
— Раз… два… три…
Роздягаючись, Гольт старанно складав свій одяг і думав: «Даремно я так стараюсь, все одно та ж сама лотерея!» Майже всі вже лежали на своїх солом’яних матрацах, тільки Вольцов ще не повернувся.
Гольт забрався під ковдру. «От Вольцов, — снував він думку, — зумів завоювати прихильність начальства. Про людське око найдзвінкіше вистукує закаблуками перед Шульце, а за ширмою субординації підказує обер-форманові, що йому слід робити по службі, щоб заслужити репутацію зразкового командира відділення». Це Вольцов допоміг Шульце закріпити за своїм відділенням славу кращого в роті. Це Вольцоч організував службу, а обер-форман лише недорікувато наказував те, що пропонував йому Вольцов. По суті командиром відділення був Вольцов. Шульце ж, утішаючись ілюзією, що він командир, а Вольцов ніби за ад’ютанта в нього, підкорявся йому у всьому — і не програвав. Своїми власними були у Шульце хіба що лайки, гримання та знущання з людей.
Після відпустки Вольцов дуже змінився, став якийсь похмурий і замкнутий. Гольт вважав, що причина цього — муштра. «Хто його знає,— думав він, — може, і я так змінився…» Гольт лежав і крадькома курив, хоч курити в постелі заборонялось. Йому шкода було тушити недокурок. Днювальні, Феттер і білявий добродушний парубок з Гарца, старанно замітали натерту дощану підлогу. Обер-форман сидів одягнутий за своїм столиком біля дверей. Нарешті в кімнату влетів
Вольцов. Він переписав у їдальні розпорядок дня і подав папірець Шульце. Обер-форман оголосив:
— Зачитую розпорядок дня на завтра! — І повернув папірець Вольцову.
Вольцов прочитав:
— «О п’ятій нуль-нуль — побудка. Від п’ятої двадцять до п’ятої двадцять дев’ять — сніданок. О п’ятій тридцять — шикування на ранкову перевірку. Від шостої нуль-нуль до восьмої сорок п’ять — стройова підготовка. Від дев’ятої нуль-нуль до десятої сорок чотири — вогнева підготовка: фаустпатрон. Від десятої сорок п’ять до десятої п’ятдесят п’ять — перерва. Від одинадцятої нуль-нуль до одинадцятої п’ятдесят п’ять — лекція: «Запобігання венеричним захворюванням», розділ другий. З дванадцятої нуль-нуль до дванадцятої сорок п’ять — обід, після чого відпочинок. О тринадцятій тридцять — шикування і вирушення на стрільбище, вправи третя і четверта з карабіном. О двадцятій нуль-нуль — вечеря. О двадцять першій нуль-нуль — відбій».
Вольцов нахилився і щось шепнув Шульце. Обер-форман гаркнув:
— Вправа четверта з карабіном буде виконуватись у протигазах. Кому потрібне нове незапотіваюче скло, хай до ранку доповість мені!
Гольт заховав сигарету в кулак. «Самому Шульце це й на думку ніколи не спало б! — подумав він. — Якщо хлопці не побачать мушку і всі кулі влучать у молоко, то хай начувається!»
Шульце призначив днювальних:
— Венскат і Грубер… Встати до побудки і одразу ж бігти по каву! — Він переходив від ліжка до ліжка, через десять хвилин мав розпочатись обхід. — Гомулка! Ну, звичайно, форму склали чортзна-як. Ану вставайте ви, тварюко! За вас усе відділення відповідатиме.
Весь одяг Гомулки він розкидав по кімнаті. Гомулка мовчки скочив з ліжка і почав збирати свої речі.
Гольт погасив нарешті недокурок і, засинаючи, думав про завтрашній день. «Стройова підготовка — справжнє знущання. Вогнева підготовка, фаустпатрон — може, й щось цікаве. А лекція? Знову ці венеричні хвороби, але якось просидимо годину. Потім на стрільбище. І як вже остогидла ця марши-ровка!»
Шульце, виструнчившись біля дверей, відрапортував:
— П’ята кімната з обер-форманом і чотирнадцятьма солдатами до огляду готова!
Унтер-фельдмейстер Бем, командир взводу, обходив бараки як черговий по табору. Звичайно він ще з порога кричав: «Свинюшник! Смітник!» Сьогодні він, очевидно, був у доброму гуморі і зайшов мовчки. «Треба сподіватись, що на цей раз усе обійдеться мирно!»
Та не встиг це подумати Гольт, як Бем уже гаркнув:
— Показати ноги!
Гольт сів на ліжко і звісив ноги. Гомулка перед цим босоніж проскакав по натертій підлозі і тільки злегка обтер ганчіркою підошви.