— Задрипанець! Собаче лайно! — закричав унтер-фельдмейстер. — Ви тільки погляньте, Шульце, на цю свиню!
— Геть, тварюко! — вилаявся Шульце.
Гомулка натяг штани і побіг до умивальні.
Бем, вагаючись, стояв посеред кімнати. «Міркує, чи не досить на сьогодні, — подумав Гольт і побачив, що унтер-фельдмейстер озирається на всі боки, ніби шукає чогось. — Ну, тепер почнеться, обов’язково щось знайде!»
— А це що таке? — спитав Бем спроквола, — Зброя без надульника? — І зарепетував: — Чий карабін?
Гольт, висунувшись з ліжка, глянув на піраміду. «Слава богу, не мій!» Хтось скочив з постелі.
— Ви, несусвітній телепню, тварюко, бовдуре!
«Ну ж розходився, тепер його не зупиниш!»
— П’ятдесят присідань з карабіном напоготові! Я навчу вас, як поводитись зі зброєю, опудало горохове!
«У нього завжди напохваті лайка», — подумав Гольт.
— А це що? Пилюка під пірамідою! А тут? Недокурок у попільничці! Ісус-Марія і святий Йосиф, недокурок!
«Тепер перепаде днювальним! — подумав Гольт. — Бідний Хрістіан». — І з люттю пригадав, що недокурок погасив сам Шульце, коли увійшов Бем.
— Бруд, всюди бруд! — казився унтер-фельдмейстер. — Та ви тут у кожному кутку влаштували нужник! Це ж просто свинюшник, хлів смердючий, мавпяча клітка, чорт забирай!
Запало мовчання.
— Ану виходьте! Геть! Надвір! Усі!
Гольт скочив з ліжка, за п’ять чи шість рухів одяг мундир і вже зашнуровував черевики.
— Шульце! П’ятнадцять хвилин поганяйте їх перед сном. Та добре! Нехай пострибають, як жаби! — І знову почав кричати: — Ви в мене плазуватимете, аж поки пуп не заблищить!
Гольт вибіг з барака в нічну пітьму і незабаром почув придушений голос Шульце: «Увага!» Один за одним усе відділення потюпало через садок до смуги перешкод. Витягнувши вперед руки, вони стрибали по-жаб’ячому, потім повзали на животі — в темряві можна було хитрувати. Після цього знову в барак — по рушник і мило, а тоді — в умивальню. «Може, тепер дасть спокій, натішився!» — подумав Гольт.
Всі полягали. Унтер-фельдмейстер стояв посеред тьмяно освітленої кімнати.
— Я вас привчу до порядку! — говорив він майже лагідним голосом. — Привчу до чистоти, невиховані підсвинки, зроблю з вас людей… якщо навіть половину перекалічу! — І пішов до дверей. — На добраніч!
Гольт загорнувся в ковдру. «Спати, тільки спати!»
— Підйом!
Гольт скочив напівсонний з ліжка і тільки в умивальні, підставивши шию і плечі під струмінь холодної води, зовсім прокинувся. Кожна хвилина, яку він зараз виграє, піде на те, щоб заправити постіль. Мерщій назад у кімнату! Там ще було напівтемно, проте вмикати світло не дозволялось.
Заправляння постелі стало тепер основною проблемою для Гольта. Погано заправлене ліжко означало, що ліжко розкидають, а це накликало гнів Шульце і його кару. Обер-форман мав право розкидати постіль і два, і три, і чотири рази за рахунок обідньої перерви та скупих хвилин вільного часу до вечірньої перевірки і навіть після неї. Бувало, що ліжко заправляли по п’ятнадцять і двадцять разів на день, а Шульце стояв поруч і руйнував його знову і знову. За погано заправлене ліжко доводилось розплачуватись цілим днем мук і знущань.
Застелити ліжко так, щоб черговий по табору залишився задоволеним, було важко, а коли черговим по табору був унтер-фельдмейстер Бем — просто неможливо. У спальні перш за все впадали в око солом’яні матраци на залізних ліжках. Вони мали бути схожими на геометрично правильні плити з гладенькою поверхнею, з прямовисними стінками і прямими кутами. А для цього під простирала підсовували дощечки або смужки картону. Навіть на дуже пом’яті матраци у таборі навчились з допомогою рейок та дощок натягувати ковдру так, щоб ліжко мало бездоганний вигляд. Але Бема обдурити було неможливо — він ліжка не оглядав, а обмацував.
Сьогодні Гольт був не в формі і тому не сподівався на успіх у цій буденній, повсякденній війні. Він укладав, приминав, розгладжував складені ковдри, підганяв їх з точністю до міліметра. Коли-не-коли він на мить відривався, щоб ковтнути ледь теплої кави, і неохоче жував шматок хліба, намащений штучним медом. Він має ще десять хвилин. Венскат, прикажчик з м’ясної крамниці в Вестервальді, старанно замітав підлогу. «Якщо моє ліжко не помилують, значить, на те воля божа, або воля долі, або воля Бема, що врешті-решт те ж саме». Він одяг мундир. Пояс, пілотка, черевики, галстук, нігті — все в порядку! Він ще раз потер щіткою взуття. Потім старанно замкнув шафу. Якщо залишити її відчиненою, то ризикуєш не тільки тим, що тобі всиплють «за спокушання товаришів», але й справді можеш залишитись без курива, і тоді краще мовчати, бо винуватим вважався не злодій, а потерпілий.