Готово! Гольт глянув на Шульце, Шульце глянув на Вольцова. Вольцов глянув на годинник. У самого Шульце матрац чорт знає на що схожий. Але ж то ліжко самого обер-формана!
— Приготуватися на вихід!
Хтось, вибігаючи, лайнувся:
— Навіть оправитись спокійно не дадуть!
У відчинене вікно долинув різкий свисток. Уже зовсім розвиднілось. На сході за горами палав край неба. З усіх бараків на плац висипали солдати. Вишикувались не гірше, ніж звичайно, проте Бем закричав:
— Помічники інструктора, крок вперед! Решта всі назад бігом… марш!
Сто вісімдесят чоловік прожогом кинулись у протилежний кінець плацу, збивши хмару шлакової пилюки.
— Лягай!
Встати, лягти, встати, лягти — десять, дванадцять разів, аж поки не пролунав свисток.
— Увага!.. Я вас розворушу, свині! — кричав Бем. — Назад бігом… марш!
Тільки коли обер-фельдмейстер Лессер, командир роти, вийшов з комендатури, Бем угамувався.
Звична церемонія: рапорт, підняття прапора, розпорядок дня… Наказ про стрільбу бойовими патронами? Ну, Вольцов цього не пропустить!
— Рота, направо! Кроком руш!
Колона закрокувала навколо плацу — це вже входило у стройову підготовку.
— Заспівуй!
Попереду хтось заспівав пісню: «На фронт, на фронт…» Гольт промимрив: «На фронт, на фронт…» Позаду крикнули: «Ану дружніш!» Це була улюблена пісня Лессера. «Три… чотири!»
«Марширувати з піснею і справді легше, — подумав Гольт, — у всякому разі, не так тупієш від цього крокування. Але ж це на цілих півтори години! А потім ще муштра по відділеннях!» «На фронт, на фронт пора вже нам…» — лунали слова пісні. «Бо серце просить бою», — вигукнув Гольт, а сам мріяв: «Поспати б замість цієї безглуздої маршировки по колу!» Шульце десь поруч невпопад виводив придушеним голосом: «…як чесним, відданим бійцям…» «А йому непогано живеться», — міркував собі Гольт, викрикуючи: «…солдатам і героям!»
— Відставити! — гаркнув Бем. — Ви, пацюки кастровані, це що, по-вашому, пісня? Ну зачекайте ж, я вас навчу роти роззявляти! Помічники інструктора, направо! Решта наліво — бігом… марш!.. Лягти! Встати!
Так тривало хвилин п’ять. Потім знову: «Три… чотири!» «На фронт, на фронт…» Гольт задихався, проте кричав на все горло. І раптом подумав: «Бем зник. А що, коли він зараз розкидає моє ліжко?!» «В бою надія вся на бога, — співав він. — Над нами прапор перемоги…»
Гольтова постіль залишилась нерозкиданою. Він надів каску і взяв з піраміди карабін. Відділення вибирали бойові позиції в окопах і за зруйнованою теплицею. Було наказано проводити заняття «в умовах, наближених до фронтових». Підійшов Шульце, тримаючи в руках учбовий фаустпатрон. Про цю зброю розповідали чудеса.
— Величезна пробивна сила, — сказав Вольцов. — Звичайно, якщо влучиш.
Гольт і Вольцов стояли віддалік і курили. Курити до обіду заборонялось, але Шульце сьогодні було не до того. Його турбувало наступне заняття.
— Т-34/85, який з минулого року стоїть на озброєнні,— розповідав Вольцов, — має сімдесятип’ятиміліметрову лобову броню, а фаустпатрон при вдалому влучанні пробиває її.
Шульце скомандував:
— Шикуйся! Поставити зброю!
Вони стали півколом навпроти нього.
— Фаустпатрон, — почав Шульце, — це засіб боротьби з танками. Тобто засіб боротьби піхоти з танками, і зветься цей засіб фаустпатроном. Продовжуйте, Вольцов!
Вольцов пояснював стисло, дещо повчальним тоном.
— Повторіть, Венскат! — перебив Шульце.
Венскат був не дурний хлопець, але важкодум.
— Га? — спитав він, і за це Шульце поганяв його до поту по шлаковій доріжці.
Вольцов пояснив принцип дії кумулятивного заряду: фаустпатрон — це кумулятивний снаряд, який застосовується проти танків і розривається від удару. Чи то Шульце більше не хотілось виступати в ролі пасивного спостерігача, чи цим він сподівався позбутися таємного страху, що відчував його перед цією темою — невідомо. У всякому разі, він раптом крикнув Краінцові:
— Лягай! Вижатись п’ятдесят разів!
Усі з цікавістю дивились, як Кранц трудиться і поступово слабне.
З-за рогу вийшов унтер-фельдмейстер Бем.
— Продовжуйте!
Це був середній на зріст чоловік так років тридцяти, і його водянисто-блакитні очі завжди дивилися з підозрою. До мобілізації він був власником пивного бару у великому промисловому місті на Рейні. У цю хвилину він недовірливо переводив погляд з одного на другого і потім наказав усе повторити спочатку. Не обійшлося без крику.