«Все це так, але де ж тут обгрунтування нашої перемоги? Де ж воно?» Гольт квапливо читав далі: «…виграти час, необхідний для мобілізації наших резервів…» Ага!
Вольцов запитав:
— Зіграємо в офіцерський скат?
Гольт заперечливо похитав головою. Він читав: «…Ворог глибоко помиляється, якщо він вважає себе напередодні перемоги… На фронт послано нові дивізії… Фортеця Німеччина оборонятиметься, як ніколи ще не оборонялась жодна фортеця, і тоді настане наш час…» «Тоді,— думав Гольт, — тоді… Коли ж?» «…Німецький народ, який пройшов через горнило боротьби, стоїть загартований, як ніколи… пройнятий лютою і фанатичною рішучістю до останньої краплі крові боротися і відстояти свою країну, своє життя, свій світогляд… світогляд… за який він бореться в чорні дні з ще більшою рішучістю, ніж у дні щастя». І все. Кінець.
— Візьми свою газету, Гільберт, — сказав Гольт. — З мене на сьогодні досить! А хто цей Науман?
— Есесівський генерал, бригадефюрер СС, його називають «загартованим на фронті політичним солдатом». Отже, ти не хочеш грати зі мною? Ну що ж, доведеться мені розкласти пасьянс!
В караульне приміщення заглянув Гомулка.
— Нам заступати час, Вернер!
Гольт надів каску і взяв карабін. Вони чекали біля чорного ходу. Велике квадратне подвір’я було з трьох боків оточене садом з розложистими фруктовими деревами та декоративними кущами, а далі починався ліс. Посеред двору стояв колодязь, праворуч біля тину — сарай, а поруч хвіртка вела в сад. За колодязем, навпроти чорного ходу, в червоному цегляному будиночку жив шкільний сторож.
Біля колодязя тинялось кілька вільних від караульної служби бійців: Венскат, Баруфке, Цельнер і Мерман; тут же стояв і Феттер; всі голі до пояса — вони щойно закінчили вмиватись.
— Поки що нам ніби щастить! В порівнянні з табором тут просто відпочинок! — сказав Гольт.
Гомулка нічого не відповів.
З будиночка сторожа вийшла дівчина і попрямувала до сарая. Гольт подумав, що на вигляд їй можна дати років двадцять, і звернув увагу на її довгу біляву косу.
— Гляньте, які у словаків красуні! — сказав він.
Але Гомулка затято мовчав.
Біля колодязя Венскат, засунувши в рот два пальці, пронизливо свиснув, хтось протяжно закричав:
— Ге-е-ей, лялечко!
— Як вам не соромно! — дорікнув Гольт. — Що вона про нас подумає! — Він попрямував до гурту біля колодязя. Гомулка пішов слідом за ним.
— Бачив, Гольт? — запитав хтось. — От би мені до такої допастись…
— Поводь себе пристойніше! — буркнув Гольт.
— Не мели дурниць! — сказав Венскат. — Гарячкуєш через якусь там словачку!
Дівчина винесла з сарая двоє цинкових відер і нерішуче пішла до колодязя.
— Їй треба води! — каркнув Феттер.
Коли вона підійшла ближче, Гольт помітив, що в неї великі сині очі. Обличчя її було замкнуте. Вона дуже скидалася на Уту — і ходою, і поводженням, і тим, як тримала голову. «Якщо хлопці поведуться по-хамському, — подумав він, — я їм… — Але одразу ж спохватився: — Треба бути обережнішим, а то, чого доброго, знову вскочу в халепу».
Дівчина підставила відро під трубу.
— Хочеш, крихітко, — крикнув Венскат, — ми тобі накачаємо?
Дівчина, очевидно, не розуміла німецької мови і зовсім не реагувала на похабний регіт. Вона хотіла взятися за ручку помпи, але Венскат швидко виставив вперед ногу і крикнув:
— По-німецькому не розумієш? Ні? Не розумієш? Але те, чого ми хочемо, всюди однаково…
«Вона й справді не розуміє німецької мови», — подумав Гольт і накинувся на Венската:
— Ану прибери копито… живо!
— Чого це ти? — сторопіло запитав Венскат. — Чи в тебе…
Але Гольт грізно кинув:
— Зараз же прийми свою ногу, а то я покажу тобі!..
— Зовсім з глузду з’їхав, — буркнув Венскат, але ногу все ж таки прийняв.
Дівчина підійшла до колодязя, наповнила обоє відер і понесла їх додому. Всі дивилися їй вслід. Венскат сердито сказав:
— Як це розуміти? Ти що, хочеш через цю сваритися зі мною…
У дверях з’явився Шульце.
— Гольт, Гомулка! — крикнув він. — Змінити вартових!
Дві години вони насуплені стояли на тротуарі перед входом. Місто, здавалось, вимерло. Пізно ввечері повернулись обидва взводи, і шкільне подвір’я наповнилось гамором. Опівночі Гольт і Гомулка обходили школу і сад. Гомулка несподівано сказав: