Гольт, притискуючись до стіни, проповз через кілька східців і в вестибюлі сховався нарешті за виступ стіни. Захистившись дверима, що вели в караульне приміщення, Вольцов, у самій сорочці, простоволосий, стріляв з коліна, посилаючи на майдан кулю за кулею. Гольт бачив, як Феттер підтяг до Вольцова з караульного приміщення розкритий ящик з патронами.
Вольцов заряджав. Він крикнув щосили, бо інакше Гольт через гуркіт пострілів нічого не почув би:
— Живий, Вернер? Скоріш до чорного ходу! Там один тільки Кранц!
— Де Зепп? — крикнув у свою чергу Гольт.
Вольцов ліктем показав на караульне приміщення.
— Йому трохи дряпнуло фізіономію! Феттер уже перев’язав його!
Гольт почав підраховувати: «Гільберт, Хрістіан, Зепп і я — це четверо. Реслер убитий — п’ять. Убиті вартові на вулиці — сім. Біля чорного ходу один — вісім. Шведт і Швертфегер стояли на подвір’ї і теж, мабуть, загинули — десять. А де ж ще шість чоловік?»
— А де решта? — крикнув він.
Вольцов взяв у Феттера заряджений карабін і віддав йому свій. Він показав великим пальцем через плече. Широкі дерев’яні сходи, що вели на другий поверх, були якраз навпроти входу. По дерев’яних східцях безперервно вдарялися кулі. Вольцов знову стріляв. У спалахах пострілів Гольт побачив на роздроблених східцях троє нерухомих тіл, четверте лежало біля самих сходів у вестибюлі. Десять і чотири — це чотирнадцять.
— А де ж Лессер І Бетхер? — крикнув він.
Вольцов відповів між двома пострілами:
— Вгорі, бояться спуститися по сходах! — Куля вдарила у виступ стіни біля самого обличчя, обсипавши його штукатуркою. — Феттер, каску! — крикнув Вольцов. Феттер подав йому стальний шолом.
Нарешті Гольтові вдалося проскочити до дверей чорного ходу. Праворуч сходи вели в підвал. У відчинені двері чорного ходу теж безперервно стріляли — кулі весь час вдарялися об стіни. Кранц стояв, притиснувшись до одвірка, і стріляв у двір. Коли на якусь мить стрілянина вщухла, Гольт почув, як Бетхер з верхнього поверху крикнув: «Увага!» — і щось із брязкотом упало на підлогу вестибюля.
Очі Гольта вже звикли до темряви. Вольцов стволом карабіна підтяг до себе загорнутий у папір предмет. Прочитав записку і кинув її Гольтові. Потім мовчки знову став відстрілюватись. Гольт підняв згорток, на підлогу впала в’язка ключів. Він заповз якомога далі в куток між чорним ходом і дверима в підвал, тернув сірника і прочитав: «Наказ обер-фельдмейстера. Негайно розстріляти заарештованих! До цього додаю ключа. Бетхер».
Гольт кинув сірника. «Нехай спробують самі спуститися», — подумав він, крутячи в руках записку. Потім подивився на Кранца. Той, щільно притиснувшись до дверей, коли-не-коли стріляв у бік колодязя. З вулиці у парадні двері люто строчив кулемет, поливаючи свинцем сходи. «Тут ніхто не наважиться спуститися — ні Лессер, ні Бетхер». Гольт перекинув карабін за спину.
Коли він, намацуючи ногою східці, спускався в підвал, серце його шалено калатало від страху. Він вийняв парабелум і зняв з запобіжника. Тримаючись за стіну, пробрався до залізних дверей. А коли знайшов їх, завмер прислухаючись. Від страху і хвилювання його трясло, немов у лихоманці. «Треба взяти себе в руки!» Згори приглушено долинали постріли. Гольт застромив у замок ключа і повернув. У підвалі блимав недогарок свічки.
Сторож став на дверях, затуляючи собою дочку.
— Тікайте звідси! — задихаючись, сказав Гольт. — Тільки випустити вас я не можу. Вони мене самого розстріляють!
Дівчина втупилася в нього очима. «Ось тепер вона зрозуміє, що була несправедливою до мене», — промайнула у Гольта думка. Сторож обмінявся з дочкою кількома словами. Вона крикнула:
— Стріляй же, фашист!
Нерви й так були напружені до краю, а незрозуміла впертість дівчини зовсім його розлютила.
— Не мели дурниць! Мені наказано розстріляти вас, і коли сюди хто-небудь зайде, що я тоді робитиму?
Вона щось квапливо пояснювала батькові, який недовірливо переводив очі з Гольта на пістолет, а потім щось відповів.
— Та швидше-бо! — нетерпляче крикнув Гольт.
— Ключі є?
Гольт кивнув головою.
— Тут навпроти є інструмент… лом!
Гольт глянув угору і побачив невеличке загратоване віконце. Він зрозумів. Почав підбирати до дверей, що навпроти, ключі. Дівчина вже стояла біля нього.
— Дайте сюди!
Вона відімкнула. Сторож відсторонив Гольта, пройшов у темну комірчину і, помацавши там руками, вийняв товстого залізного шворня. Дівчина замкнула двері і повернула Гольтові ключа. Той засунув пістолета в кобуру. Сторож виліз на ящик і почав залізякою виламувати гратй.