Вони попрямували курною дорогою.
— Погляньте он туди! — сказав Вольцов і показав рукою направо. Біля стіни трактиру, над самою дорогою, лежала сіра купа задубілих трупів. — Мабуть, есесівці полонених розстріляли! — І через плече додав: — Феттер, огляньте оті три садиби ліворуч!
Вольцов, Гольт і Гомулка постояли на перехресті, потім пішли через місток до тартака. Гольт пішов за Вольцовом у будинок. Гомулка розчинив двері в майстерню. В кімнатах всі стіни були здірявлені кулями. Вольцов потупав по сходах на другий поверх. Гольт під розбитим вікном побачив труп з роздробленим обличчям і вибіг надвір.
В ту ж саму мить з майстерні, що була за кілька метрів від будинку, вийшов Гомулка, ні, не вийшов, а випав. Вчепившись за ручку, він мимоволі, зачинив за собою двері, потім безсило схилився на стіну. Обличчя його було жовто-зелене. Він скорчився і затулив обличчя долонями.
— Зепп! — злякано вигукнув Гольт.
Гомулка опустив руки й застогнав. Потім глянув на Гольта. В очах у нього застиг невимовний жах.
— Не заходь туди! — прохрипів він. — Ради бога, не заходь! — І знову затулив обличчя долонями.
Гольт зовсім розгубився. Йому перехопило подих від передчуття якоїсь страшної небезпеки.
Гомулка глухо промовив:
— А втім, заходь… Ну, йди!
Гольт зняв з плеча карабін, але потім знову взяв на ремінь, витяг парабелум і поставив на бойовий взвід. Рвонув двері. Перед ним був вузький коридор. Він зайшов. Двері зачинилися за ним. Обережно зазирнув у контору. Нікого. Нарешті зайшов у майстерню.
Минуло кілька секунд, перш ніж його очі звиклися з темрявою. І тоді він побачив. Але те, що він побачив, було таке страхітливе, що навіть зразу не вкладалось в його мозку, а стулялося з кусочків, як мозаїка. І ось нарешті він збагнув. Все навколо закрутилося, в очах почервоніло, а потім потемніло. Гольт ухопився за одвірок. Хотів тікати, але ноги не слухались його і невпинно тремтіли.
Він побачив циркулярну пилку. На вкритій тирсою і просяклій кров’ю підлозі було порозкидане російське обмундирування. Тут же валялись дві відпиляні вище колін ноги, рука ї частина стегна. На станині лежав голий і безрукий тулуб чоловіка. На грудях у нього була вирізана велика п’ятикутна зірка. Круглий диск пилки вирвав кишки і нутрощі, шматки м’яса і кал сповнювали приміщення нестерпним смородом.
Хтось влетів у кімнату і враз відсахнувся. Це був Вольцов. Він теж позеленів. Плечі його мимоволі подалися вперед, голова похилилась набік. Потім схопив Гольта за руку і витяг його надвір. Гольт, похитуючись, ступив кілька кроків. До горла підступала нудота. Його вирвало. Вольцов, стоячи поруч, примовляв:
— Так, так, ще раз! Зараз тобі легше стане. — Він поплескав Гольта по плечах. — Ходімо звідси!
Повертаючись назад, вони зустріли Феттера і всіх інших.
— Дві хати цілком порядні,— сказав Феттер. — Але у хлівах не те що свині — кролика не знайдеш!
— Мовчи вже краще! — буркнув Вольцов.
Вони пішли прямо до Бема. Той запитав:
— Де?
Вольцов показав рукою на село. Бем знизав плечима і похитав головою, але тоді Вольцов втратив самовладання:
— У нас також нерви, підіть та самі подивіться, що там натворили есесівці.
Рішка відкликав Вольцова вбік, відстебнув свою флягу і дав йому випити. Вольцов жадібно ковтав рідину. Гольт байдуже дивився на все це. Вольцов простягнув йому флягу.
— Випий! Ну, швидше, це горілка, допоможе. Ковтни ще раз. І ти, Зепп, теж!
Гольт відпив трохи і передав флягу далі.
Феттер повів взвод до двох садиб. Незабаром зовсім стемніло. Бем розмістив окрему команду на нижній дорозі. Гольт і Гомулка охороняли село з східного боку, біля спаленої садиби, що стояла осторонь.
Вольцов патрулював село. Близько півночі Бем, похмурий і роздратований, перевіряв пости. Коли він пішов, Вольцов знову підсів до Гольта та Гомулки й закурив. Він розповів:
— Я ще раз запропонував йому перевести обидва взводи в село. І, крім того, сказав, що треба спалити тартака, а він не хоче. Якщо словаки візьмуть село і побачать такий сюрприз на тартаку, то неодмінно помстяться нам. Я просто не розумію есесівців! Коли вже такого натворили, то хоч би кінці у воду поховали! — Він затоптав сигарету. — Я ще повернусь. — І розтанув у нічній пітьмі.