Гомулка за цілий вечір не вимовив і слова. У рухах його вчувалась якась розгубленість. Але тепер, коли вони стояли в темряві самі, він несподівано заговорив:
— Я знав про це. Тільки не хотів вірити. — І трохи згодом додав: — А тепер всьому вірю.
Гольт зняв з плеча карабін і притиснув його до підсумка. «Око за око, зуб за зуб», — подумав він.
— Змилуйся, боже, над нами всіма, якщо ми не переможемо!
— Переможемо? — презирливо мовив Гомулка. — Ні, цього не може бути. Не повинно бути, щоб таке перемагало!
Гольт нічого не відповів. Минуло з півгодини. Довкола було тихо, тільки дзюрчав струмок.
— Відтоді як я почав ходити до школи, я перестав вірити в бога, — знову заговорив Гомулка, плутаючись. — І ніколи вже не зможу в нього повірити… Але в те, що існує диявол, я вірю. — Він говорив якимось надтріснутим голосом. — Коли я сьогодні побачив це… і коли я думаю, що буде з Німеччиною, мені здається, я чую, як мати читає мені вголос біблію: «І в ті дні люди шукатимуть смерті, але не знайдуть її, захочуть померти, але смерть утече від них…» Я бачу кінець війни… «Кінь блідий, а на ньому вершник, ім'я якого Смерть, і за ним ішло пекло…»
У Гольта мурашки пробігли по спині. Тепер він знав, як зветься те почуття, що вже багато годин не випускає його з своїх лабет. Це смертельний страх. Він всім своїм єством вслухався в темряву. Місяць зійде тільки над ранок. Дзюрчання струмка все заглушує. Самотній, у непроглядній темряві, на безнадійному посту…
Вольцов викрикнув пароль ще до того, як Гольт почув його кроки.
— Що нового? Нічого? Скоро перша година. — Він постояв трохи. — Бем уклався спати. Піду в третій взвод. Коли щось таке — одразу стріляйте.
Його поглинула темрява ночі.
Стало відчутно холодно. У непроглядній пітьмі біло світився молочний туман, що піднімався над струмком і повільно повз долиною. Гомулка прошептав Гольтові на вухо:
— Чуєш?
Гольт напружено вдивлявся в темряву.
— Он там, попереду!
Гольт нічого не бачив і не чув. Гомулка підняв карабін.
— Зачекай!
Гольт повільно пішов по дорозі. Він подумав: «Ні, це Зеппові здалося, стріляти не треба». І все ж ішов далі. Нарешті зупинився і прислухався. Нікого! Тільки дзюрчить струмок. Гольт повернувся обличчям на південь, у бік лук. Нікого.
І враз щось дзвінко вдарило його по касці, зісковзнуло, зачепило плече і повалило на землю; падаючи, Гольт обернувся — і тут дістав другий, набагато сильніший, удар прикладом. У вухах загув велетенський мідний дзвін. Це гудіння підняло його високо над долиною, і він ніби десь здалеку чув стрільбу, яка допіру почалася, вигуки солдатів, лютий крик Вольцова, що вів третій взвод під градом куль до містка. А потім усе згасло… Гольта огорнуло якесь велике тепле почуття блаженства.
5
Сильні поштовхи і тряска викликали нестерпний біль. Гольт застогнав і повернув набік голову.
— Лежи спокійно! — гримнув на нього Вольцов. — Вони, мабуть, поламали тобі ребра.
Гольт лежав у кузові грузовика. Поруч з ним хтось хрипів. Він знову заплющив очі. Голова як не розвалиться. Він ніяк не міг збагнути, що трапилось.
— Де Зепп? — ледве чутно запитав він.
— Теж тут. Йому прострелили плече. А мені влучили в литку. Та ще пропороли багнетом руку. Лежи спокійно, ще невідомо, що там у тебе пошкоджено всередині!
Гольт повернувся на той бік, який болів. Так легше було лежати. Але хрипіння поруч нього просто краяло душу.
Незабаром вони добрались до перев’язочного пункту. Проте поранених там не прийняли. На медпункті дивізії від них теж відмахнулись і направили далі. Вони все їхали. Хрипіння поруч з Гольтом обірвалось. Тільки пізно вночі вони дісталися до міста. Там їх познімали з машин.
Вранці Гольтові зробили рентген.
— Пишіть. Рентгенівський знімок лівого плечового суглоба. В акромінальному відростку є перелом без зміщення… — І далі: — Рентгеноскопія грудної клітки. Діафрагма чітко окреслена. Серце нормальної конфігурації. Перелом третього, четвертого, п’ятого ребер по задній паховій лінії без істотного зміщення…
Носилки викотили, і він опинився в постелі, у справжній постелі з білосніжними простиралами. Палата маленька. Одно з трьох ліжок — порожнє, а на третьому лежав літній чоловік з позападалими щоками. Крізь відчинене вікно було видно сад.