— Тут уже протекторат, друже! — сказав чоловік. — Тут можеш спати спокійно!
У Гольта все пливло перед очима. Увечері до його ліжка підійшла молоденька сестра у білому халаті і запитала:
— Скільки вам років?
— Скоро вісімнадцять.
— Значить, тільки сімнадцять! — вигукнула вона співчутливо. — Вам боляче?
Гольт одвернувся і став дивитися крізь вікно на темне вечірнє небо.
Згодом сестра прийшла знову і зробила йому укол.
— Завтра вам буде набагато краще!
— Як вас звати? — прошептав Гольт.
— Сестра Регіна. А тепер спати!
Другого ранку одразу після обходу лікарів у палаті, стрибаючи на одній нозі, з’явився Вольцов. Обличчя його сяяло, він давно вже не був у такому чудовому настрої. Гільберт натяг штани на нічну сорочку, ліва холоша була відрізана.
— Ну як воно, вояко? — Він підсів до Гольта на ліжко. — У мене все як по маслу, обидві рани у м’якуш. Небо не забуває старих вояк! Головний лікар взагалі не хотів мене тут залишати, посилав у гарнізон на амбулаторне лікування, ну, довелося трохи симульнути…
— Симульнути? — вигукнув літній чоловік з кутка і навіть підвівся на ліжку. Він був худий як скелет. — І лікар не догадався? А я думав, що лікарі одразу помічають, коли хто симулює.
— Та де там! — вигукнув Вольцов. — Я дуже добре знаю, це питання досліджували ще під час першої світової війни і навіть раніше. Про все докладно написано в «Нарисах про військові шпиталі» Пельтцера чи, може, у «Воєнній медицині» Фреліха, гаразд не пам’ятаю. Та це не так важливо. Я сказав, що не пам’ятаю, як воно таке зі мною сталося. Коли, мовляв, отямився, то побачив, що лежу і блюю, і, поки везли мене, весь час блював, був просто сам не свій. А ще, кажу, страшенно боліла голова, але, правду мовити, з головою зараз краще. Головному лікареві не залишалося нічого іншого, як поставити діагноз — важкий струс мозку — і приписати мені три тижні постільного режиму!
Гольт мимоволі засміявся, але від сміху заболіло в грудях.
— А якщо він застане тебе тут?
Вольцов похитав головою.
— Тут усього два лікарі, і зараз вони оперують. Головний страшенно любить різати. Кого завгодно покладе, аби тільки потрібна була операція. Це навіть не лазарет, а мирна районна лікарня.
У палату зайшла сестра Регіна.
— Вольцов! Це що таке? Хто вам дозволив розгулювати? — накинулась вона на нього. — Зараз же в постіль!
— Сестричко, ми ж колишні товариші по школі,— почав благати Вольцов, — дозвольте мені зайняти оте порожнє ліжко.
Якусь мить вона вагалася, потім усміхнулась.
— Ну, гаразд, ми відкриємо тут дитяче відділення!
Вольцов обурився:
— Як-то дитяче відділення? Це ми…
— Негайно лягайте! — наказала сестра і дала Гольтові таблетку. — Це заспокоює біль.
— Ну, як я все це влаштував? — запитав Вольцов.
Але чоловік з позападалими щоками схвильовано запитав з свого кутка:
— Слухай, друже, може, ти знаєш ще такі штуки, щоб можна було обдурити лікарів?
Вольцов стримано відповів:
— Для цього мені треба спочатку знати, скільки тобі років і в яких військах ти служиш.
— У ландштурмі,— відповів той. — До сорок третього року вважався здатним до гарнізонної служби в глибокому тилу, а потім записали обмежено здатним до стройової. Служив я в Празі при комендатурі корпусу. Отож послали мене в Словаччину привезти з маєтку ситу свиню для корпусного інтенданта. Свиню я роздобув, навантажив її на «опель-бліц», а тут якраз почалося повстання, і мене на дорозі підстрелили. І свиню теж. От я й потрапив сюди. Навиліт пробило легені. Тут мені, звичайно, як у раю, але через чотири дні мене мають виписати, ось у чому біда. Кажуть, інтендант просто казився, що пропала свиня. Тепер він неодмінно пожене мене на фронт. Звати мене Август Мейєр. Мені п'ятдесят три роки, євангелічної віри, одружений, маю четверо дітей. Тільки я не член партії, бо раніше був соціал-демократом.
— Ось що, — сказав Вольцов, — Август Мейєр, колишній соціал-демократ чи де ти там числився, в «Стальному шоломі» чи в Народній партії — всі вони одного покрою… Якби тобі було сорок років, я б тобі не те що не допоміг, а сам би погнав тебе на фронт! Але, зважаючи на те, що тобі вже п'ятдесят три роки і в тебе четверо дітей, я постараюсь і прилаштую тобі апендицит — запалення відростка сліпої кишки. У тебе ще не вирізали апендикс? От і чудово! Після операції зволікатимеш скільки можна. Влаштуємо тобі нагноєння шва або ще щось, я потім все поясню тобі. А поки що запасайся маслом. Треба щонайменше чверть фунта…