Гольт пригадав, як словачка в підвалі сказала: «Перебийте своїх командирів!» Він, задихаючись, спитав:
— Ти й справді це зробив би, Зепп?
Гомулка мовчав.
— Хотів би, — сказав він трохи згодом. — Але… чи вистачить у мене духу… Не знаю…
— А ти гадаєш, є такі, хто відмовляється виконувати подібні накази?
— Думаю, що є.
— Але ж ми зобов’язані виконувати всякі накази! — вигукнув Гольт. — Адже це для солдата — найвищий закон! У що ж перетвориться армія, якщо ми відмовимося виконувати накази? Наказ є наказ!
Гомулка посміхнувся.
— У що перетвориться армія?.. А в що вона вже перетворилася, Вернер! А відносно того, що ти називаєш «вищим законом»… то ніяких законів давно не існує, тільки цей один чомусь залишився в силі! — Він вийняв записну книжку і, погортавши її, прочитав: — «Немає таких воєнних законів, які дозволяли б солдатові безкарно чинити ганебні злочини, посилаючись на наказ командира, особливо коли ці накази кричуще суперечать нормам людської моралі і міжнародним правилам ведення війни». Що ти на це скажеш?
— Це… це часом не з Женевської конвенції? — запитав спантеличено Гольт.
І раптом Гомулка засміявся — гірко, розпачливо.
— Згадай тартак! — вигукнув він. — А це… це Геббельс на тройцю опублікував у «Фелькішер беобахтер». Він мав на увазі американських льотчиків, які бомблять наші міста!
— Але… але ж це справедливо!
— А хто вирішує, що таке «ганебний злочин»? І що таке «людська мораль»? Взагалі,— глузував Гомулка, — Ціше показав би нам «людську мораль», тільки мораль панівної нордичної раси, — іншої моралі не існує!
«Все таке заплутане! Чогось нам не вистачає,— думав Гольт, — немає мірила…»
— Мірила немає, Зепп, — сказав він. — Мірила, яке можна було б прикласти й одразу сказати: оце справедливо, а то несправедливо!
— Кожний запевняє, що він має рацію, — відповів Гомулка. — Все залежить від мірила. Існує дуже просте мірило — мірило Ціше: ми, німці, маємо рацію, завжди маємо рацію, навіть на тартаку. Нам усе дозволено!
— Але ж так… не може бути!
— Якщо ти прислухатимешся до того, що вони… вони кажуть, — вів далі Гомулка, — ти тільки ще більше заплутаєшся і нічого вже не розумітимеш. Вони все так повертають, що завжди мають рацію.
— Немає Архімедової точки опори, — сказав Гольт.
— Так… Ти маєш рацію. Повинно бути щось таке, щоб ніхто не зміг збрехати. Щоб говорили факти. Щоб можна було сказати: мовчи, ось докази, ти не маєш рації, ти винен. І справа не в тому, хто зробив перший постріл, і… зовнішні факти завжди можна підтасувати, прикрасити чи замаскувати. Повинно бути щось суттєве, таке, що лежить в основі життя.
— А може, на поверхні його? — запитав Гольт.
— Ти маєш на увазі бога? Багато хто так каже. Нам раз у раз торочать про бога, провидіння, долю. Але це мені не підходить. Старі люди, коли вони чогось не знають, — одразу до бога…
— У давнину як гроза — так бог, — сказав Гольт, — як холера — теж бог. Мій батько говорив, коли я був ще зовсім малий: «Бог — це вірус…» Незрозуміле — це бог, Зепп, його ще ніхто не пояснив. Наука вже стягла з бога мантію і скоро стягне з нього й сорочку.
— Але ж і війну на нього звалюють! — сказав Гомулка. — Ні, це так само примітивно, як «світове єврейство». Кожний вкладає в це, що хоче. — Він знову замислився. — Поки що слід триматися того малого, що є безперечним.
— Тартака? — тихо промовив Гольт.
— Еге ж. Хіба цього не досить? — Гомулка сидів, похмуро згорбившись, на садовій лаві поруч з Гольтом. — Мій батько, — додав він, — звичайно, докладає всіх сил. Але я ніяк не можу примиритися з тим, що старші наварили каші, а нам доводиться їсти її.
— І здихати! — закінчив Гольт.
Гольт одержав листа від Вольцова. Його відпустили з табору трудової повинності, і тепер він сидить у своїй спорожнілій віллі і грає з Феттером в офіцерський скат. «Матір, — писав він, — посадили нарешті в божевільню, після того як вона почала поводитись ганебно для дружини офіцера». Всі, хто ще залишився з їхнього класу, роз’їхалися хто куди. На двадцяте жовтня у нього повістка — його зараховують у двадцять шостий танковий запасний учбовий батальйон, і Феттера теж. В управлінні призовного району він дізнався, що Гольта і Гомулку пошлють у ту саму частину.
Гольт пішов довідатися про це в канцелярію шпиталя. Там для нього і для Гомулки лежали вже повістки.