— Змінити ствол! — Потім впився очима в секундомір. — П’ять секунд… Десять секунд… — лічив він.
У Гольта від холоду задубіли руки.
— …П’ятнадцять…
— Готово! — крикнув Гольт.
— Погано! Дуже погано, нікуди не годиться! — горлопанив Ревецький. — Ледар! Нікчема! Свиня! Косоокий, косолапий, косорилий — на цілу секунду запізнився!
Гольт лежав нерухомо.
— А тепер я покажу тобі. Своїх не впізнаєш! Встати, живо!
Гольт підвівся. Унтер-офіцер двічі обійшов навколо нього, постукуючи тростиною по своїх чоботях.
— Ні, я придумав щось краще! Ви тепер благатимете бога, щоб на війні у мене волосина з голови не впала! Щодня молитиметесь! Сьогодні ж увечері з’явитесь з Феттером до мене.
За годину до вечірньої перевірки Гольт і Феттер піднялися на четвертий поверх, де містилися спальні унтер-офіцерів. Ревецький жив у одній кімнаті з Беком і ще одним унтер-офіцером, літнім спокійним чоловіком на прізвище Вінклер. Коли вони ввійшли, Ревецький в тренувальному костюмі лежав на ліжку. Він підклав під спину цілу гору подушок у квітчастих наволочках, а руки молитовно склав на грудях. Унтер-офіцер Бек голився за столом, усміхаючись перед потішним спектаклем. Вінклер вже ліг. Обличчя в Ревецького пересмикнулося.
— Я бажаю, щоб кожного вечора об одинадцятій нуль-нуль мені читали молитву, — сказав він. — Я вирішив стати віруючим. Адже серед вас, чортів, мені загрожує небезпека впасти в гріх, прогнівити бога. Гольт, починайте!
Бек пирснув від сміху.
— А ви, Феттер, творитимете після цього мусульманську молитву, — звелів Ревецький, — на той випадок, якщо аллах виявиться могутнішим за Єгову.
Гольт, недовго думаючи, почав читати першу-ліпшу молитву, що спала йому на думку:
— Я малюк, душею чистий…
Ревецький загорлав немов ужалений:
— Припинити! Бовдур! Недоумкуватий! Божевільний! Хіба це молитва для прусського капрала?
Він передражнив Гольта:
— «Я малюк…» Може, ви натякаєте на малий зріст свого капрала?
— Ні, пане унтер-офіцер!
— Геть! — гаркнув Ревецький. — З’явитесь через півгодини! І з пристойною молитвою! З двох частин! Перша частина — серйозна, щоб я міг пригадати свою любу матінку і зронити сльозу. Друга — з перцем, як і годиться солдатові! Геть!
На сходах Гольт сказав Феттерові:
— Та він психічно хворий! Блазень, що втратив здоровий глузд!
— Та де там! — заперечив Феттер. — Просто знайшов собі забаву. Знає, що ми повинні виконувати всі накази.
У спальні вони влаштували нараду. В ній взяли участь майже всі — завтра з кожним могло таке статися. Вирішити проблему допоміг Кіндхен.
— За три сигарети я зроблю, — сказав він. — Я вмію ліпити вірші. Ще в дитинстві складав усякі адреси, до весілля, наприклад, чи там на день народження. — Він узяв аркуш паперу і олівець. — З двох частин, кажеш? Перша — серйозна, друга — з перцем? — І одразу ж почав писати. Потім запитав: — Що римується з «пускати»?
— «Спати»! — крикнув Вольцов.
— «Рубати»! — підказав хтось з кутка.
Кіндхен швидко впорався з віршем, прочитав його вголос і зірвав оплески. Гольт поспішив визубрити заримовані рядки. А Кіндхен, відчуваючи гешефт, сказав:
— Якщо йому щовечора потрібний буде такий віршик і ви замовите їх мені оптом, я за сім штук, де вже моє не пропадало, скину тридцять процентів. Це вам коштуватиме… п’ятнадцять сигарет на тиждень.
Гольт і Феттер знову піднялися до Ревецького.
— «З нічного неба, — почав Гольт, — із зірочками вже сяє місяць угорі…»
Обличчя Ревецького засяяло. Гольт декламував далі:
— «Зігнувшись дома над карточками, синів оплакують матері».
— Чудово! — прошепотів Ревецький. — О, як чудово!
Гольт відчайдушно силкувався пригадати дальші рядки.
— «Дзвін шле тобі благословення та побажання міцно спати…»
Брови Ревецького здригнулись. Гольт закінчив:
— «І крізь приємні сновидіння під ковдрою вітри пускати…»
Унтер-офіцер Бек зареготав, Ревецький крикнув:
— Феттер! На коліна! Обличчям до Мекки! А тепер вийте, як дервіш: алла-а-а-іль-алла-а-а-а!
Феттер, здійнявши руки, голосив:
— Алла-а-а, іль-алла-а-а!
Гольт дивився то на Ревецького, обличчя якого сяяло від невимовного захоплення, то на Феттера, у якого був досить жалюгідний вигляд, то на Бека, що аж боки рвав від сміху, — він затиснув руки між колінами і, знесилівши, квоктав: