— Мої танкові з’єднання — два корпуси, а також піхота і артилерія — несподівано прорвали лінію вашої оборони. Мої резерви вам невідомі. У вас резерви досить незначні.
Вольцов пробурчав:
— Чому це я завжди повинен діяти з меншими силами? А потім ви критикуєте мене, що я вдаюся до стратегії вимотування сил. До речі, яке становище в повітрі? Можна закурити?
Венерт кивнув головою.
— Авіації у вас і в мене вистачає лише для того, щоб надійно прикрити наземні війська. Це, звичайно, певною мірою спрощує завдання.
— А оте місто — он там, це що — моя столиця?
— Еге ж. Дійте!
— Зачекайте, — невдоволено сказав Вольцов. — Дайте спочатку визначити напрямок вашого головного удару!
Лейтенант Венерт, підтягнувши вістря танкового клина ближче до столиці червоних, пояснив:
— Ось так. Вечір четвертого дня наступу.
Вольцов довго думав, попихкуючи сигаретою, кілька разів обійшов навколо ящика з піском.
— Гаразд, — нарешті сказав він. — Я починаю розгортати свої сили. Для цього мені потрібно вісім діб. А ви тим часом просуньтесь далі…. Ні, пане лейтенант, не так швидко, у мене ж там кілька укріплених пунктів і якась артилерія. Вам необхідно спочатку подавити їх. Далі ніж до річки за вісім діб вам не добратись. — Він почав розставляти свої фігури. — Мета вашого головного удару — моя столиця. Ситуація трохи нагадує становище у Франції. Червень сорокового року.
Венерт дивиться на Вольцова, дедалі більше дивуючись.
— Як можна? Та це ж безглуздя! Ви що, не збираєтесь підтягувати свої сили для оборони столиці?
— А де це написано, пане лейтенант, що я неодмінно повинен захищати столицю? Такого ви не знайдете у всій воєнній літературі. Я маю право діяти, як мені захочеться! В моїй столиці надійний гарнізон. І я, звичайно, приведу його в бойову готовність.
— І ви дозволяєте мені спокійно форсувати водний рубіж?! Адже це остання перепона на шляху до вашої столиці!
— Навіщо мені заради якоїсь смужки річкового піску жертвувати своїми кращими дивізіями, — відповів Вольцов. — Ось тут, у тилу моєї столиці, я розташую один з своїх корпусів, який я зможу в першу-ліпшу хвилину кинути на допомогу гарнізонові. Я оголошую свою столицю фортецею, і вам доведеться вести облогу за всіма правилами, пане лейтенант!
Венерт підтяг свої танкові клини до річки.
— А я змітаю ваші укріплення перед мостом і форсую водний рубіж.
— Будь ласка! — відповів Вольцов. — Можете йти на мою столицю — цим ви не зіб’єте мене з пантелику. Свої головні танкові і піхотні сили я зосереджу навпроти вашого північного флангу, і тоді побачимо, чи насмілитесь ви просуватися вперед!
Тепер лейтенант уже добре задумався, спантеличений поворотом справи. Вольцов вів далі:
— Якщо я на відчай душі кину проти вас свої танкові дивізії, ви їх розгромите, і я зазнаю поразки. Ви саме на цей розраховували?
Збентежений лейтенант розгублено мовчав.
— Але так просто відкрити шлях до ворога — хіба це не суперечить усім правилам?
— Правил, які б визначали, що можна і чого не можна, в стратегії взагалі не існує! — гордовито проголосив Вольцов. — Основні принципи — це так, а в іншому слід притримуватись одного: виходячи з обставин, знаходити найкращий вихід. Мольтке визначив стратегію як систему імпровізованих рішень. До Мольтке вважалось: полководець повинен перш за все забезпечити захист своєї бази, повинен прикривати фланги і тили, не розпилювати своїх сил, перед боєм зібрати їх у кулак і рухатись назустріч ворожій армії… Полководець повинен, полководець зобов’язаний — у дев’ятнадцятому столітті це були непорушні закони. Мольтке порушив усі ці закони і, незважаючи на свої величезні помилки, переміг. Вже Шліффен ставив собі питання: чи було це просто щастя? Ні, не тільки. Це була, застосована Мольтке, система імпровізованих рішень.
— Ну, гаразд, гаразд, — сказав Венерт. — Виходить, мені треба шукати іншого рішення. Але ви прорахувались, вважаючи, що я маю намір атакувати он ті ваші добре укріплені позиції. Я не збираюсь також протидіяти вашим силам, які нависли над моїм північним флангом. Звичайно, частину своїх сил я поверну фронтом на північ, а щодо іншого — рухаюсь далі на вашу столицю і починаю брати її в облогу. Гольт, прошу вас пересунути перші вісім батальйонів!
Вольцов трохи подумав, потім широким півколом перекинув свої ганки на схід.
— Та-а-ак… Проте… — протяжно сказав Венерт.
— Попались, га? Швидко ми сьогодні з вами покінчили. Розумієте, що зараз станеться?