Весь почервонівши, Венерт втупився очима в ящик з піском.
— Послухайте, у мене ж досить сил, щоб відбити удар з тилу! Ось тут, вздовж пасма горбів, частина моїх сил, до того ж солідна, займе міцну оборону.
Вольцов навіть не приховав посмішку.
— Що ж це у вас всюди діє частина сил, до того ж солідна! Частина сил повертає на північ, солідна частина займає оборону вздовж пасма горбів, частина сил облягає мою столицю! Ну що ж, мені залишається тільки відправити свій танковий корпус на відпочинок, пане лейтенант. Щоб упоратися з частиною ваших сил, вистачить і гарнізону. Так розуміти Мольтке теж не можна! Частину ваших сил я розгромлю, де захочу.
Венерт сторопіло дивився на Вольцова. А той спитав:
— Тепер можна мені зробити кілька принципових зауважень? Ви, мабуть, мріяли про щось схоже на облогу Алезії Цезарем. Захист військ, що облягають місто, проти деблоку-ючої армії — одне з найскладніших завдань, яке тільки може постати перед полководцем. Немало великих воєначальників розбили собі на цьому лоби, і тільки дехто розв’язав його успішно. — Він вийняв свого довідника. — Вперше це зумів зробити Цезар. Коли галли з переважаючими силами поспішили на допомогу обложеному Верцінгеторіксу, Цезар не зняв облоги Алезії, а сам окопався навпроти деблокуючих галлів. Мольтке назвав би це геніальним рішенням. Чи можливе щось подібне в наш час — важко сказати. Проте росіянам це вдалось під Сталінградом. Вони, не знімаючи облоги, відбили спробу Манштейна прорватися до оточених військ. Зате боязнь випустити з рук здобуту перевагу коштувала, наприклад, Кара-Мустафі в тисяча шістсот вісімдесят третьому році, вже близької перемоги! Він так і не зважився ввести в бій проти Карла Лотарінгського, який ішов на прорив блокади Відня, своїх яничарів. І програв кампанію. Щось схоже сталося і з Фрідріхом Прусським, коли він з частиною своїх сил прямував до Коліна. Правильно вчинив Бонапарт. Тисяча сімсот дев’яносто сьомого року він зняв блокаду з Мантуї і розгромив австрійців під Ріволі, Короною і Ла Фаворітою, після чого Мантуя сама здалася йому. В нашому випадку я уник помилки, якої допустився Наполеон в тисяча вісімсот тринадцятому році. Наполеон, — провадив далі Вольцов з неперевершеним апломбом, — повинен був би, як я, зосередити свої сили осторонь від Парижа, тоді пруссаки не наважилися б рушити на Париж! А ви ось наважились. Якби ви повернули свої основні сили на північ, мені довелося б скрутно.
— У вас феноменальна пам’ять, Вольцов! — сказав Венерт. — Звичайно, це допомагає, коли у тебе в голові напохваті десяток отаких прикладів. Я зроблю вас унтер-офіцером. Я пошлю вас на офіцерські курси. Звичайно, спочатку ви повинні пройти через горнило фронту. Не думайте, — зауважив він, поправляючи жовту офіцерську портупею, — що самих воєнних знань досить, щоб стати справжнім командиром. Тут треба мати ще дещо. Не кожному дано стати лейтенантом! — Він кивнув головою. — Погляньте на мене. Твердість, що межує з жорстокістю, непохитна віра в місію великої Німеччини і головне — безмежна відданість фюрерові до останнього подиху… Такі основні якості офіцера націонал-соціаліста! — Він показав на ящик з піском. — Звільняю вас на завтра від стройових занять. Ми з вами ще раз розіграємо цю саму задачу. Побачимо, що вийде, якщо я піду проти ваших основних сил.
— Слухаю, пане лейтенант! — гаркнув Вольцов.
Лейтенант Венерт проводив заняття. Тема: «Раса і доля». В лекційному залі Гольт завжди сідав у останніх рядах, поруч з Петером Візе. Позад нього, розвалившись на лавах, сиділи Феттер і Вольцов. Лейтенант Венерт, високо піднявши голову, стояв перед новобранцями, за ним на кафедрі сидів Ревецький — одне око примружене, друге широко розплющене, нерухомий погляд спрямований у зал. У Венерта на мундирі танкіста вирізнявся круглий значок члена націонал-соціаліст-ської партії. Холодний погляд блакитних лейтенантових очей спрямований був кудись поверх голів слухачів. Руки він заклав за спину.
«Збирається з думками», — подумав Гольт. Він поклав був лікті на стіл, але помітив, як одна брова Ревецького загрозливо поповзла вгору.
— Доля і раса, — дзвінким голосом почав Венерт.
Гольт подумав: «Може, він зрештою пояснить, що, власне, розуміє під долею? А то все доля, бог, провидіння…»
— Доля раси — в її самовизначенні,— сказав Венерт. — Бо нордична кров… — Гольт ніяк не міг зосередитись. — …і кожен, хто має до неї відношення… — долинало до нього —…зобов’язаний всіляко сприяти тому, щоб наша нація знову набула нордичних рис… Нордична раса і…