«Знову доля! — думав Гольт. — Що ж таке доля?»
— Героїчна ненависть — це хватка Тора, який так стиснув молот, що кісточки на руках побіліли. Це велич героїчної ненависті, яка з такою силою обрушується на світ, що кидає в дрож навіть дужого в одвічному лісі, і тільки коли ми знову повернулися до вчення про ненависть, про героїчну ненависть, над Німеччиною зійшла зоря нового життя.
«А що ж буде після героїчної ненависті? Не інакше, як героїчна моральність», — подумав Гольт.
— Благородна неприборканість почуттів, притаманна далекому минулому, протягом віків виродилася в багатолику розбещеність гурмана. Розпуста в давні часи… — увага слухачів помітно зросла, — була пригодою, у ній був розмах, пафос ляскаючих стегон, і віддавались їй одчайдушні голови, готові ризикнути всім, аби тільки добре погуляти, якщо навіть завтра прокинуться у водостічній канаві…
Феттер голосно відкашлявся.
— Шалена кров героя може кинути його у споконвічну суперечку статей, тут він шукає таємний смисл чоловічого і жіночого начал, бо тут треба відчути, а не мудрствувати. Статевий потяг не терпить оков, — звідси умовність шлюбу для багатьох чоловіків героїчного складу.
Тепер всі новобранці уважно слухали. Вони ловили кожне лейтенантове слово. Але Венерт знову повернувся до героїчної раси, і цікавість знову спала. Притупилась і увага Гольта.
— Героїчна раса… нехай у кожному з нас заговорить голос крові… Фюрер сказав: «Гріх перед кров’ю і расою — первородний гріх цього світу…» Все цінне на землі створене нордичною людиною… Стародавня Греція — великий подвиг нордичної раси, Римська імперія — расовий подвиг нордичної величі… Великі живописці Італії були нордичної крові… Нордична кров текла в жилах Вольтера і…
«Тепер ще про героїчну красу, і тоді він закінчить», — подумав Гольт.
— …не тільки високо обдарована, але й гарна на вроду людина нордичної раси. Погляньте, яка струнка постать чоловіка, будова кістяка і м’язів — все дише перемогою… А жінка? Яка прекрасна в неї статура, оці вузькі похилі плечі й широкі округлі стегна… Так, нордична людина з’явилась на землю як окраса всесвіту, вона — осяйний провісник прийдешнього, породжений радістю творення.
— Амінь, — сказав хтось тихо. То був Гомулка.
— Але нам, — вигукнув лейтенант, — тим, кому відкрилася завіса над чудом раси і її величчю, нам належить виконати свій обов’язок! Хто всією душею вірить у місію нордич-ного героя, той не знатиме ні сумніву, ні слабості, навіть коли розум безсилий збагнути наказ, розум сприймає лише зовнішнє, тоді як віра проникає в саму суть.
«Стривай, стривай! Як він сказав? «Навіть якщо розум безсилий збагнути наказ…» Ага, тепер я зрозумів!»
— Доля героя — його раса, міф імперії потребує віруючих сердець. Ні, не сила розуму створить нашу імперію, а героїчна переконаність, приборкання себе самого всупереч протестам мудруючого розуму. Фюрер писав: «Якби нашій молоді втовкмачували менше знань, то Німеччина від цього б тільки виграла! Бо шлях до перемоги веде не через думку — знання — сумнів, а через долю — міф — віру! Велич героя — у послуху і діях». Партія фюрера поклала основу, та сама партія, про яку поет сказав: «З болотяних нетрів низинними долами піднялась партія з своїми загонами…»
Гольт уже не слухав. «Нарешті я зрозумів, для чого все це придумано! — Від цієї думки у нього перехопило дух. — Раса, нордична кров, арійці, надлюдина, переконаність героя — все потрібно для того, щоб я, не зморгнувши оком, застрелив словачку!»
— В боротьбі за справу імперії ми відкидаємо всяку мораль! Наш поет Ганс Йост говорить: «Мораль не породжує віри, лише віра породить мораль». Наша мораль виросла з віри в первісну силу раси. «Де віра, — каже Ганс Йост, — там всемогутність! А там, де всемогутність… там імперія, там велич!»
— На віки віків амінь… — прошепотів Гомулка.
— Встати! Струнко! — гаркнув Ревецький.
Новобранці посхоплювалися з своїх місць. Лейтенант Венерт, прямий, як свічка, вийшов з залу. Двері з грюком зачинилися за ним.
— Та-а-ак! — протяжно сказав Ревецький. — Гадаєте, заняття кінчились? Чорта з два! Я бачив, як ви всі дрімали! — Постукуючи тростиною по чоботях, він бігав туди й назад між столами. — Чому це я не помічаю на ваших пиках священного захоплення? Що ви повитріщали на мене баньки, як дохла камбала? — Тепер він уже кричав: — Я вам покажу пробудження берсеркера, вошиві провісники прийдешнього! Я всіх вас живцем згною! Я з вас витрушу героїчні лінощі, продемонструю неприборкану нордичну муштру, ви в мене бігатимете, поки одного похмурого ранку не попадаєте у стічну канаву! Я зніму у вас полуду з очей! Я відкрию вам найглибший смисл історії! Ану жвавіш! Через три хвилини з’явитеся в похідному спорядженні! І… га-а-а-а-зи!