— Ось тут! 3 Сандомирського плацдарму! Удар, очевидно, націлений на південний захід, в напрямі Кракова. Або на захід — в напрямі Кельце… Ось сюди! А з Пулавського плацдарму — на Лодзь.
Незабаром надійшло нове повідомлення: росіяни прорвались і в Східну Пруссію!
По казармі поповзли чутки: «Друга рота сьогодні вночі вирушає на фронт».
Феттер крикнув:
— А нас ще вчитимуть! І перед відправкою ми всі підемо в бордель.
Так минув ще тиждень.
Учбовий взвод посадили на машини і повезли на сусідній полігон: мала початись нічна стрільба в умовах, наближених до бойових. По дорозі, сидячи в кузові, вони співали. Потім висадились і довго стояли в темряві, на щось чекаючи. Десь недалеко чути було гвинтівкову і кулеметну стрільбу; час від часу, осяваючи темряву, в небо злітали освітлювальні ракети. Гольт, розставивши ноги, схилився над своїм кулеметом. Феттер, з карабіном за спиною, весь обперезаний кулеметними стрічками, підтягував ящики з патронами. Вони познімали каски й закурили. Вольцов давав останні розпорядження:
— Коли перебігатимете, хлопці, не попадіть в зону обстрілу своїх кулеметів! А ми з тобою, Вернер, при зміні позиції прикриватимемо один одного вогнем. — Він жадібно затягся. — Цікаво, чи відправлять нас після цього на фронт?
— Поживемо — побачимо! — сказав Гольт.
Гомулка запитав:
— Думаєш, скоро?
— А ти що, ніяк не можеш дочекатися? — пожартував хтось.
Гольт подумав: «А в запитанні Зеппа вчувається не страх, а скоріше надія».
— Ти маєш рацію, Зепп. Гірше за все — чекання, невідомість.
— Так, можливо! — відповів Гомулка.
Ревецький крикнув:
— Приготуватись!
Вони затоптали недокурки і наділи каски.
— Шикуйсь!
Ревецький тепер вдавав із себе найкращого друга новобранців. Називав їх «мушкетерами» і «фюзілерами». Ось і зараз він оголосив:
— Тільки не хвилюватись! Ваш капрал не залишить вас у біді! — Потім наказав: — Дослати патрони і поставити на запобіжник!
Гольт підняв кулемет.
— Відділення! — гаркнув Ревецький. — За мною!
І вони попрямували в бік гаданого переднього краю.
— Цепом наліво розгорнись! Бігом… марш!
І відділення розсипалось по полю.
— Акребузери, вперед! — крикнув Ревецький.
Гольт біг на правому фланзі, раз у раз провалюючись у глибокий сніг.
— Лягай!
Поруч з Гольтом упав Феттер.
«Тепер замок відвести, кришку підняти, стрічку вставити, кришку закрити, запобіжник спустити, ложе міцно притиснути до плеча!..»
— Приціл чотириста! Одиночний вогонь!
В небо злетіла освітлювальна ракета, і над засніженою землею розлилося сліпуче біле світло. З лівого флангу вже долинали постріли кулемета Вольцова. Гольт побачив перед собою макети солдатів, що пересувались, і відкрив вогонь короткими чергами. «Може, це моя остання учбова стрільба», — думав він.
Ревецький був задоволений. Лейтенант не міг ні до чого присікатись, і незабаром грузовик привіз їх назад у казарму. Дорогою вони співали пісню: «Якщо загинуть прийде час за батьківщину милу, знайде у танку кожен з нас свою стальну могилу…»
Тільки о третій годині добрались вони нарешті до своїх ліжок. Повернувшись з умивальні, Вольцов повідомив останні новини:
— На горищі встановили середньохвильовий приймач і ві-сімдесятиватний передавач. Зв’язалися з фронтовими частинами. Вони там волають про допомогу. Росіяни просунулися за Краків і Лодзь. В четвертій роті готують до бою «ягд-пантери», що досі стояли в гаражі, і сьогодні вночі вирушають. Радистів призначено з нашої роти.
Ревецький ривком відчинив двері.
— Вольцов, до лейтенанта!
— Для гри на ящику з піском ніби й пізнувато!
Вольцов накинув френч і вийшов.
Не минуло й десяти хвилин, як він, відчинивши двері, пропустив уперед лейтенанта Венерта. Слідом за лейтенантом увійшов Ревецький. Ті, хто вже ліг, одразу посхоплювалися.
Гольт тільки глянув на Вольцова і все зрозумів. «Змилуйся над нами, небо!»
Лейтенант окинув усіх поглядом і почав:
— Німеччина! Героїчний дух! Ідея націонал-соціалізму! Сподіваюсь, я недаремно вам це втовкмачував! — Він ходив туди й сюди по кімнаті.— Ні, ці слова не були кинуті на вітер. Цього не може бути! — Потім, уже поквапливо, вів далі: — Росіяни перейшли кордон Сілезії, тієї самої Сілезії, яку наші предки мечем завоювали для імперії. Росіяни рвуться до її серця, рвуться до Бреславля. Небезпека велика! Настала вирішальна година! Останній етап війни — війна нервів! Переможе той, у кого міцніші нерви, а міцніші вони у нас!