Майор з почервонілим від натуги обличчям кричав у телефонну трубку:
— Я ж вам кажу, що між нами і росіянами нікого немає! Немає! Ніякого танкового корпусу, тільки частини фолькс-штурму. Ні! Дурень, хто це сказав! Ні! Ніяких повідомлень не надходило! А ці всі відомості давно застаріли. Ні! Вас неправильно поінформували. Корпус Нерінга пробивається від Ка-ліша назад до Одеру. Ні! Росіяни заступили дорогу. Ні! Ви неправильно поінформовані! Заукен ще далі на схід від Нерінга? Ні! Вони рвуться до Бреславля. Ні! Якщо їм вдасться пробитися до Одеру, то значно північніше. Ні! Звідси до Оппельна— суцільний пролом. Ні! Оппельн може бути зданий кожної хвилини. Ні! Новий фронт пройде по Одеру: Олау — Брігг — Оппельн… Ні! Я повинен негайно забиратися звідси!
Він слухав і водночас розглядав Гольта і Вольцова. Потім крикнув у трубку:
— Що? Ні? Гаразд! Ні! Все! — Майор кинув трубку на стіл і закричав: — А вам що треба?
— Ми шукаємо танковинищувальну дивізію, пане майор! — сказав Вольцов.
Майор зовсім втратив самовладання і заревів:
— Богом заклинаю вас — не тут! Шукайте де завгодно, тільки не тут! — Він описав рукою коло. — Тут ліси, сніги, болота і росіяни! А через кілька хвилин росіян тут буде стільки, скільки вашій душі забажається. — Він кричав дедалі голосніше: — Ніколи мені розмовляти з ідіотами! Геть! Немає взагалі ніякої танковинищувальної дивізії! Все це дурниці!
Вольцов усміхнувся, і ця усмішка, як це не дивно, очевидно, заспокоїла майора. Вже тихіше, але все ще тремтячи від нервового напруження, він запитав:
— Що вам треба? Я не маю часу!
— Танковинищувальна команда, — карбував Вольцов, — моторизована і добре озброєна, пане майор. Нам потрібне бойове завдання, польові карти і трохи бензину. І якусь пораду, куди нам прямувати.
— Та ви просто блазень! — знову розкричався майор. — Карти вам потрібні? — Він озирнувся. — Ось вам карти — скільки завгодно! І забирайтеся звідси зі своїми картами! — Майор жбурнув Вольцову під ноги товстий згорток. — І бензин потрібний? Он на подвір'ї бензин. Завтра ним заправлятимуть свої машини росіяни!
— А куди нам їхати?
— В божевільню! — закричав майор, обмацуючи себе квапливими рухами від пояса до шиї і від шиї до пояса. Потім стиснув долонями скроні й крикнув: — Їдьте в Олау, або в Брігг, або в Оппельн! З'явитесь до майора Лінднера! Геть!
Коли вони вийшли на вулицю, Вольцов похитав головою і сказав:
— Штабний офіцер повинен уміти тримати себе в руках!
— Весела історія може вийти, — мовив Гольт.
Єфрейтор приніс з подвір'я каністру з бензином. Уткнувшись у карту, Вольцов дав наказ:
— Поїдемо назад у Бреславль, може, там знайдемо Бургкерта.
В Бреславлі вони наткнулись на загороджувальний пост. Там їм сказали: «Зачисляйтесь у зведену роту!» Але Вольцов так уперто протестував, що врешті їх пропустили до якогось підполковника.
— Штаб сімнадцятої танкової дивізії розташований у Клейн-Ніріці,— сказав він. — Але спочатку покажіть ваші документи.
— У Клейн-Ніріці немає ніякої танкової дивізії! Звідти якийсь майор послав нас до майора Лінднера.
— Майор Лінднер? Та він же у Клейн-Ніріці!
І так воловодилось без кінця. Якийсь змучений капітан з темним жовтяничним обличчям і сумними очима сказав їм:
— Ніякого уявлення. Майор Лінднер зі своїм штабом, мабуть, в Ельсі, якщо там ще немає росіян. Вам треба в бойову групу Бухерта. Покажіть документи!
«Вони всі з глузду позсувалися», — подумав Гольт.
— Ви з двадцять шостого батальйону? Танкового запасного? Тоді вам в одинадцяту танкову! Вона теж десь тут.
— Ні, пане капітан!
— Нічого я не знаю! — закричав раптом капітан, — Ви радист? Стрілець-радист? У нас якраз формується бойова група. Ви залишитесь тут. Правда, танки ще не підійшли!
Але в сусідній кімнаті стомлений офіцер, ні про що їх не запитавши, проштемпелював їхні папери. Вони дістали дозвіл їхати в напрямі Верхньої Сілезії.
— Поспішайте! Всюди висаджують у повітря мости.
Щоб зігрітись, єфрейтор бив себе руками по боках. Ішов сніг, поривами налітав вітер. Гомулка розмовляв з кількома старими солдатами. Потім вони знову рушили в дорогу вздовж західного берега, вгору за течією річки. Незабаром вони дістались до невеличкого міста. Єфрейтор зупинив машину біля величезних корпусів казарми. З ангарів викочували стоп'ятде-сятиміліметрові гармати з довгими стволами. Весь плац був забитий літніми чоловіками, яких тут обмундировували і озброювали, щоб потім сформувати з них частини фольксштурму.