Розпитуючи всіх, Вольцов добрався до коменданта. Гольт залишився на вулиці і все дивився, як мимо повільно рухався потік біженців: ішли запорошені снігом жінки з загорнутими в ковдрочки немовлятами на руках; тягли санчата і ручні візки, навантажені подушками, ковдрами, убогим домашнім манаттям; плентались, опираючись на костури, старезні діди, шкутильгали бабусі в теплих хустках — страхітлива процесія злигоднів і відчаю. Гольт пригадав виснажених голодом полонених на батареї. «Тепер дійшло й до нас!» А сніг все ліпив і ліпив, покриваючи все непроглядною пеленою.
Повернувся Вольцов.
— Одержав бойове завдання. Поїхали!
Дорогою він розповідав: на східному березі Одеру стоять загони фольксштурму. Чи є там ще боєздатні частини розваленого фронту — ніхто не знає.
— Нам наказано посилити команду біля протитанкового загородження. Завдання: затримати танки, скільки можна, поки тут не буде створена нова лінія оборони. Регулярні війська вже на підході.
Дорога круто спускалася до мосту. За дамбою солдати метушились біля стоп'ятдесятиміліметрових гармат, встановлюючи їх на позиції. Вольцов пояснив:
— Від шістдесят четвертого артилерійського дивізіону, який тут розквартирований, майже нічого не залишилось. Командира — якогось майора, вже зовсім старого — призначено комендантом бойової дільниці… Яка дурниця — ставити тут гармати з довгими стволами! — Він вилаявся. — їх треба ставити за п'ять кілометрів від лінії фронту! — Машина повільно їхала по мосту. — Цей майор навчав тут допризовників. А зараз він зовсім розгубився. Каже, що після Вердена ні разу не був на фронті. Останні рештки запасників, кілька зведених рот з Клейн-Ельса, загін фольксштурму — ось і все його військо.
Одер, ця могутня ріка, вже замерз по берегах. Посередині течія несла крижини, розбивала їх об палі, нагромаджувала одну на одну, викидала їх на засніжений лід мало не до берега. Між крижинами виблискувала каламутна масляниста вода.
На мосту вони знову зустрічали біженців і на шосе — теж. Вольцов раз у раз зупиняв машину.
— Де росіяни?
Йому показували на схід.
— Мабуть, уже Намслау зайняли.
— А наші війська там є?
— Ні, тільки фольксштурм.
— Рушай, Горбек!
Перед ними тяглось безлюдне пустинне шосе. Вітер понамітав кучугури снігу. Машина насилу пробивалася вперед. Ось невеличке село, спорожніле, покинуте. У хлівах ревла худоба. Феттер крикнув:
— Тут можна було б роздобути свиню!
Вольцов втупився в карту.
— Танки неодмінно вийдуть до цього мосту! — сказав він, ніби розв’язуючи з лейтенантом Венертом задачу на ящику з піском. — Від Крейцбурга через Намслау… Немає ні донесень, ні даних повітряної розвідки. Нічого! Під Оппельном росіяни вже нібито форсували Одер. Як би там не було, у мене немає ніякого бажання коритися якомусь фольксштурмістові.
— Правильно! — підтримав його єфрейтор. — Найкраще буде, коли ми залишимось самі.
— Я теж так вважаю, — сказав Гомулка.
— А як же ми переберемося назад через Одер, якщо висадять у повітря мости? — запитав Гольт.
— Це тепер повинно нас менш за все турбувати! — відрубав Вольцов. — Поїхали, Горбек! Та дивись, обережніш! — Він глянув на небо. — Сніг перестав, ще, чого доброго, налетять штурмовики!
— А казали ж, що в них уже немає ніякої авіації? — сказав Феттер.
— Немає? — перепитав єфрейтор і обернувся до Феттера. — Та в них, хлопче, такі штурмовики, що з тебе тільки мокре місце залишиться.
Шосе йшло тепер через ліс. Дерева і кущі стояли прикрашені іскристими кришталиками інею і снігу. Іноді між могутніми стовбурами мелькали світлі плями замерзлих боліт. Здалеку долинав гуркіт артилерійської канонади. Горбек загальмував. Вольцов прислухався.
— Це далеко! Кілометрів за п'ятдесят, не менше. Нас це не обходить. Поїхали!
Дерева обабіч дороги розступились, стало видно засніжені болотисті луки, а вдалині темну смужку лісу, який незабаром знову наблизився. Та ось шосе врізалося в ліс, далі воно круто повертало праворуч. Метрів за шістдесят від повороту вони побачили протитанкове загородження. Всі повилазили з машини.
— Непогано придумано, — сказав Вольцов. — Танки вискакують з лісу і помічають перепону тільки тоді, коли вже наткнуться на неї.
Між загородженням і лісом обабіч шосе залишалось по вузенькій смужці лугу. Ліворуч — замерзле болітце. Кілька фольксштурмістів нерухомо стояли на шосе.