Гольт, задихаючись, виглядає з-за підвіконня низенького одноповерхового будиночка. Немов у тумані він бачить, як Вольцов вставляє в автомат новий магазин. «Відходь!» Втеча через сади… Знову вони залягли в якомусь будинку… З десяток знеможених людей, без командира, без зброї… Хіба це військо?
І знову виття снарядів, гуркіт вибухів, а вдалині, на правому березі Одеру, постріли польових гармат… Штурмовики, ревіння моторів, стрільба бортових гармат, перебіжки від будинку до будинку, — вони залягають, схоплюються і знову залягають…
«Хрістіан! Дай магазин… Тільки одиночними… Ну, стріляй же!..» І знову голос Вольцова: «Відходь!»
В підвалі будинку на базарному майдані Гольт опам'ятався. Ніби даючи їм перевести дух, піхота не рвалась далі вперед.
— Це вони війська з того берега підтягують, танки, артилерію, — пояснив Вольцов.
— Чудовий плацдарм! — зауважив Феттер.
Громовий удар потряс будинок. З даху посипалась черепиця. Над зруйнованими будинками пронеслися штурмовики. Вольцов наказав Феттерові розвідати обстановку.
Через годину Феттер, крекчучи, притяг ящик з патронами до автомата. У напівтемряві вздовж стін сиділи фольксштурмісти, отупілі, неживі, нездатні навіть тікати. Вольцов гримнув на них і примусив набити магазини. З будинків на протилежному боці майдану раз у раз лунали постріли; кулі вдарялись об цегляний мур.
— Ну що там, Хрістіан?
Феттер одірвався від фляги.
— Кажуть, нас атакують сибірські стрільці, росіяни з Сибіру. Їх спеціально вчили вести близький бій. Так би мовити, спеціалісти з наступу. А наші тут майже всі накивали п'ятами. Зате в Штрелені… Є таке місто? Звідти, розповідають, сьогодні вночі вийшла свіжа дивізія, підсилена танками. Нам наказано триматись, поки вона не підійде.
— Вона давно повинна бути тут! — сказав Вольцов.
Вогонь з будинків навпроти посилився. Гольт, байдужий до всього, сидів у кутку. Він думав про Гомулку. Раптом Вольцов крикнув:
— Виходь!
На майдані показались перші танки. Вони стріляли по підвалах. Вогонь, зруйновані будинки, брязкіт гусениць. Паніка. Безладна втеча.
Невеличкий напівзруйнований дерев'яний міст, перед ним галасливий натовп. В нього врізаються танки.
— Ліворуч! — зривистим голосом кричить Вольцов.
Широка, простора вулиця, палаючі будинки. Гольт не усвідомлював, що робить, він діяв машинально, але все виразно бачив. Знову слідом за ним у білих маскхалатах — наступаюча піхота. Танки. Вони обходять піхоту, з гармат вихоплюються язики полум'я. Праворуч палає газовий завод. Попереду біжить Вольцов. Феттер, немов тінь, — поруч з ним… За купою присипаного снігом коксу легка протитанкова гармата. Біля неї вовтузяться два літні артилерійські офіцери. Вони ведуть вогонь. Але перший же танк давить гармату і обслугу, змішуючи їх з коксом… «Лягти!» Пригнувшись за перекинутою вагонеткою, Гольт намагається перевести дух, пропускає повз себе танк, стріляє по піхоті і знову біжить. Дощаний тин! Відчайдушний стрибок — і він падає разом з дошками на брук. Палаючі вілли. Танки перед ним, ліворуч, всюди… Бензозаправна станція, з якої з шипінням вихоплюється величезний сніп полум'я. «Швидше!» Вольцов поруч з ним. Феттер позаду. Якийсь парк, десь рвуться снаряди. Замерзлі ставки, крига тріщить під чобітьми. Нарешті… залізничний насип!
Тут окопався загін запасників місцевого гарнізону. Вольцов, Гольт і Феттер залягли за насипом. Метрів за сто праворуч видно було станцію, за нею через залізничний переїзд танки безперешкодно перетнули колію, виринули на шосе і помчали далі. Далеко, десь позад Гольта, по них відкрила вогонь польова артилерія. Поступово наростаючи, артилерійська дуель перетворилась на могутню канонаду.
Гольт, важко переводячи дух, лежав у снігу. Він смертельно втомився. Темніло. Піхота в маскхалатах атакувала залізничне полотно. Рукопашний бій. І знову втеча. Маленька річечка. Лід з тріском провалюється. Безкрає поле тягнеться на захід. Глибокий сніг, ні деревця, лише голий лозняк. Стрільба позаду стихла.