І тут знову налетіли штурмовики. На березі застукотіли зчетверені зенітки. Від прямого влучання бомби другий танк вибухнув і тепер палав як смолоскип посеред річки. Гольт мимоволі підняв руки, щоб захистити голову. Танк під ним перевалювався з боку на бік, у небо піднявся величезний водяний стовп з кригою. Два понтони потонули. Міст опустився, поміст вже залило водою, машина перехилялася дедалі більше й більше. Гольт стрибнув на міст. Вольцов теж зіскочив. Феттер упав на Гольта. Бургкерт все ще стояв у командирському люку. Танк перекинувся, з тріском ламаючи лід. Звільнені від багатотонної ваги понтони враз піднялися. З бурхливого водяного виру висунулися ствол гармати і командирська башта.
Бургкертові удалося добратись до понтона. Гольт, похитуючись, встав. Низько пронісся штурмовик і бортовим вогнем очистив міст. Щось ударило Гольта, він упав з помосту в понтон.
Гольт лежав у мілкій воді з закинутою назад головою. Свідомість згасала. Він бачив над собою сіре небо, освітлене спалахами блискавок, знову чув голос Готтескнехта — як давно це було: «Пізнати всі муки пекла…» Потім почались галюцинації. Свідомість затуманювалась все більше, він бачив над собою ніжне, відкрите обличчя Гундель, її величезні очі дивились на нього, і губи не усміхались. Та ось і воно зникло в сірих клубах туману.
11
Гольт лежав поранений у невеличкому нижньосілезькому містечку. Раніше тут був тиловий шпиталь, але його евакуювали, і тепер тут містився польовий лазарет, який повинен був приймати всю силу-силенну поранених, що їх привозили зі Сходу, і подавати їм допомогу. Ходячих і легко поранених одразу ж відправляли далі. Фронт наближався і, немов морська хвиля на берег, викидав поранених, хворих, змучених солдатів. У боковому флігелі розмістився медпункт дивізії. Гуркіт гармат чути було навіть у палатах.
Гольта поранило в стегно навиліт. Куля не зачепила жодної великої судини, жодного нервового вузла. Тижнів чотири пролежите, сказали йому, од сили шість… Тут звикли до тяжчих випадків: до поранень кулями чи осколками з гнійною інфекцією, до газової гангрени, до метастазуючої загальної інфекції, стовбняка, дифтерії, ран… Перший, найтяжчий, тиждень, коли Гольта мучили болі і він лежав у гарячці, уже минув, Гольт переніс його у стані апатії; потім до нього повернулася свідомість. Він лежав на ліжку і, втупившись очима в побілену стелю, віддавався мріям, як у дитинстві, коли хлопчиськом мріяв про кругосвітні подорожі, про владу і славу… Тепер же, в ці дні страшної самоти, його фантазія малювала картини якогось неіснуючого світу, де вічно буяє весна… Безшумні кроки сестри-жалібниці не заважали йому. Стогони поранених, муки вмираючих не проникали у світ його мрій.
Гольт виконав обіцянку і переслав фотографію Зепповому батькові, але на одержаний невдовзі після того адвокатів лист не відповів. Він написав Гундель і вже одержав від неї відповідь. А коли одного разу в коридорі почувся тупіт кованих чобіт і грубі голоси, Гольт злякався. Це повернуло його з царства мрій до дійсності. Приїхав Вольцов! Він увійшов, — і одразу запахло морозом, гряззю, потом, шкірою. Життя вдерлося в тиху палату і нагадало Гольтові, що не все ще позаду.
Була середина березня. Вже тиждень, як Гольтові дозволили вставати, він шкутильгав по палаті, довго стояв біля вікна і дивився в сад. Бурхливо танув сніг, з фрамуги віяло весняним теплом, та незабаром знову ударив мороз. З заходу налетіли хмари, повалив сніг, за вікном завивав вітер. Вранці над скованою землею заясніло морозне небо. Зима не скорялась весні.
А тепер, значить, приїхав Вольцов! Гільберт підсунув стільця, розстебнув шинелю і показав свої унтер-офіцерські погони.
— Вернер, старий вояко!
Він був такий, як раніш, і все ж таки якось змінився: змужнів, очі позападали, міцне підборіддя виступало тепер різкіше, жовна на вилицях були напружені. Феттер також приїхав. Цей ще більше схуд, став зовсім тонкий.
— Ну як? Вилежався? — запитав він Гольта. — Поспішай!
Вони приїхали з казарми. Вольцов розповідав. Бреславль оточений. Давно вже. Фронт просунувся далеко на захід. Після відступу за Одер їх ткнули в якусь зведену частину і нерозважно змусили атакувати плацдарм. Одна атака за одною захлинались. Потім з плацдарму пішли в наступ російські танки. Розгромлені частини вступили в рукопашний бій з танковим десантом і були відкинуті. Врешті загороджувальний загін відправив Вольцова і Феттера в тил.
— Якийсь капітан, — пояснив Феттер, — виявив, бачиш, що нас ще не довчили. І треба ж таке!