Ревецького з ротою видужуючих відправили на фронт. Бек тепер командував першим відділенням, але вже не кричав і не буйствував, а розмовляв по-приятельському. Командиром другого відділення настановили Вольцова. Почав бурхливо танути сніг, наступала весна. Окопи позаливало, солдати місили ногами рідку грязь. Підвіз харчів припинився, люди жили надголодь.
Якось увечері вартові викликали Вольцова — його відділення стояло в караулі. На шосе зупинився великий відкритий «мерседес» з увімкнутими фарами. В яскравому світлі, широко розставивши ноги і тримаючи автомат напоготові, стояв Феттер. Другий вартовий обходив машину ззаду. Водій, відкинувшись на спинку сидіння, курив. Троє офіцерів — один підполковник і два майори — в один голос, гаркавлячи, висловлювали своє невдоволення. Один з майорів, довготелесий, худий чоловік в нікельованих окулярах на хижому носі, стояв у машині поруч з шофером, нахилившись вперед над вітровим склом. Вольцов віддав честь.
— Слухаю вас, пане майор.
Феттер, чухаючи вільною рукою потилицю, зухвало крикнув:
— У них документів немає! Вони дають драла!
Тепер розкричався й підполковник. Але тут підійшов Венерт.
— О, лейтенант! Нарешті!
Майор рвучко відчинив дверцята. Лейтенант Венерт, зупинившись у смузі яскравого світла, привітав офіцерів. Майор почав йому щось говорити. Вольцов з недовір'ям стежив за ними. Підполковник підсилював свої слова жестами, потім, задоволений, сів у машину. Венерт наказав:
— Пропустити!
Вольцов повагався, але врешті, відступивши на крок, звільнив дорогу. Феттер теж відійшов на узбіччя і перекинув автомат за спину. Мотор заревів, і «мерседес» помчав уперед. Венерт, не сказавши ні слова, пішов до барака. Згодом він примирливо мовив:
— Вольцов, у таких випадках слід…
Але Вольцов різко перебив свого начальника:
— Б'юсь об заклад, що ці три офіцерики просто накивали п’ятами.
Венерт удав, що не помітив зухвалого тону Вольцова.
— Іноді обстановка вимагає, щоб офіцер, як найцінніша людина в частині, зберіг себе…
— Обстановка! — вигукнув Вольцов. — Обстановка вимагає боротися до останньої людини!
— Візьміть себе в руки, унтер-офіцер Вольцов!
— Взяти себе в руки? Знаєте, що я візьму, пане лейтенант? Мотузку! І коли ще раз побачу, як хтось дає драла, я власними руками повішу цього негідника на першому ж ліхтарі! Кулі мені буде для нього шкода! — 3 цими словами він підійшов до дверей і крикнув: — Я дотримуюсь наказу фюрера — битись до останньої краплі крові! В мене не було доказів, а то досить мені тільки кивнути Феттерові — він у нас мастак на такі справи, пане лейтенант… Нам зовсім не важко з ганьбою спровадити кого завгодно на той світ.
І він, грюкнувши дверима, вийшов.
Гольт вийшов з барака. Спустився в траншею. Під ногами тріщав лід. Грязюка затверділа. В кінці проходу він побачив Петера Візе: загорнувшись у мокру ковдру і натягши зверху плащ-палатку, той сидів, закинувши голову до стіни окопу. Гольт мовчки сів поруч. У животі в нього бурчало від голоду.
— Зараз я з'їм свій непорушний запас.
— Лейтенант заборонив, — сказав Візе. Але Гольт уже почав жувати.
— І тобі б не завадило попоїсти, а то на мерця став схожий, — сказав він і одразу ж пошкодував про це.
Візе сумно усміхнувся.
— Я часто думаю про одну книгу, — сказав він. — Віктора Гюго. «Людиною керує тиран, — говорить у ній колишній член конвенту, — і цей тиран — неуцтво».
— Тому ти так і старався в школі? — запитав Гольт.
Візе підсунувся до нього ближче і щільніше загорнувся в плащ-палатку.
— Правду кажучи — тому, що багато чого на світі дратувало мене… і я сподівався… що «Людиною має керувати тільки Знання!..» — «І Сумління!» — поправляють його. А член конвенту каже: «Це те ж саме!» Розумієш, він вважає, що Знання і Сумління — те ж саме!
— Ну, тоді ми люди, позбавлені всякого сумління, — серйозно сказав Гольт, і в нього чомусь боляче стислося серце. — А пам'ятаєш Кнака? — вигукнув він раптом. — Кнак завжди говорив нам, що не треба переоцінювати науку. Мовляв, це схиляння перед іноземщиною! Нордичній людині більше відповідає прагнення до безмежності…
Візе сказав:
— Воно-то так… Але ж… Я знаю, до чого призводить заперечення міри… У всякому разі — в музиці. У музиці це веде до Вагнера. Можна сказати — в Ніщо. Так, так, в Ніщо.