— Німецькі танкісти! Фюрер закликає вас до нових боїв, у яких ви повинні проявити колишню силу духу. Де б не бились німецькі танкісти, вони бились до перемоги. Де б…
Думки Гольта витали десь далеко. «Відтоді як я виписався з шпиталю, я не одержав жодної вісточки від Гундель». Він часто думав тепер про Гундель, але думки ці не приносили йому спокою — навпаки, породжували нову тривогу. Починало сі-ріти.
— Нашому фюрерові трикратне…
— Ура! Ура! Ура!
— По машинах!
Прогрілись мотори. Батальйон рушив. Механік у Гольто-вому танку, літній стомлений чоловік, сказав по бортовому радіотелефону:
— Коли покажуться літаки, повідомиш, щоб я встиг вискочити.
Гольт сидів на кормі. Було дано наказ: кулемети радистів зняти і використати їх проти авіації. Гольт тримав кулемет на колінах. Все шосе було вкрите грязюкою. Спочатку вони їхали на захід, потім повернули на південний захід. Розвиднілось. День випав ясний, безхмарний.
Високо в небі показалась ланка винищувачів-бомбардувальників. З завиваючими моторами вони спікірували на шосе. Майже всі танки одразу загальмували, екіпажі кинулися в ліс ліворуч від дороги. Кілька машин повернули вправо, у відкрите поле, і почали там петляти по ріллі. Гольт жбурнув у грязь свій кулемет, побіг до узлісся і впав там ницьма у кущі. В полі, на шосе — всюди злітали в повітря заправлені до краю машини; за першим заходом літаків — три, за другим — чотири; а ось уже в небі показалась нова ланка винищувачів-бомбардувальників. Зашипіли ракети. Палаючий бензин розлився по асфальту. А літаки все налітали і стріляли по них, як у тирі.
Гольт заповз глибше в ліс. Там він наткнувся на Вольцова і Феттера. Низько над полем пронісся з приглушеним мотором «мустанг», вибрав собі ще не пошкоджену машину, розстріляв її з бортових гармат і круто повернув угору. Танк вибухнув. Нарешті гуркіт моторів стих. В палаючих машинах рвалися снаряди.
— Збирайся! — крикнув хтось у лісі.
Серед палаючих яскравим полум'ям танків стояло ще з десяток непошкоджених машин. Танк Гольта був майже цілий. Екіпажі, що втратили свої машини, позалазили на броню. Водій благав:
— Як повернуться… зразу крикни!
І вони повернулись, як тільки колона, пройшовши кілька кілометрів, опинилась у полі. На цей раз винищувачі-бомбардувальники залишили танки і погнались за втікаючими танкістами. Гольт біг щодуху і встиг заховатися в лісі.
Потім ракетами, бортовими гарматами і бомбами літаки атакували танки і полетіли тільки тоді, коли підпалили останню машину.
Рештки батальйону, чоловік п'ятдесят, рушили пішки далі. Вони були майже беззбройні.
— Вбитих і поранених не так багато, більшість повтікала! — люто пробурчав Вольцов.
До полудня вони йшли не зупиняючись. Небо поступово затягло хмарами. Добрались до якогось села. На всіх хатах висіли білі прапори. Капітан Вебер шаленів:
— Позривати оті ганчірки!
Вольцов, Гольт і Феттер обходили подвір'я.
— Є тут поблизу війська?
Якийсь селянин показав великим пальцем через плече.
— Там зенітна батарея стоїть. Тільки розбомбили її всю.
Вони зайшли в розмову з власником бензозаправної станції.
Цей товстий червонощокий чоловік схвильовано шептав:
— Тікали б ви скоріше! З хвилини на хвилину можуть з'явитися танки!
Вольцов гримнув на нього. Облазивши всю ремонтну майстерню, він зупинився перед замкнутим гаражем.
— Відімкнути! — В гаражі стояв невеличкий грузовичок, — Машина реквізована!
Феттер побіг кликати людей. Товстун скиглив:
— Ви… позбавляєте мене… засобу існування!
Вольцов наказав:
— Феттер, випиши йому квитанцію! Порядок є порядок.
Феттер прилаштувався на помпі і вивів своїм прямим школярським почерком: «Цим підтверджую реквізицію однієї вантажної машини для військових потреб. Підпис: Феттер, танкіст, 5 квітня 1945 року». Товстун жбурнув йому цей папірець під ноги. Грузовичок під'їхав до трактиру, де решта танкістів розташувалась на відпочинок. Почалися суперечки за місця в кузові. Капітан Вебер наказав:
— Вольцов! Поведете решту людей в напрямі Гейлігенштадт — Мюльгаузен. Ми поїдемо вперед.
Грузовик рушив. Вольцов залишився з тридцятьма солдатами — переважно літніми людьми; лише кілька чоловік були з учбового взводу. Він порадився з Феттером. Феттер сказав:
— Дайте спочатку мені що-небудь попоїсти, а то пропадає всяке бажання воювати!
Вольцов відпустив його на годину. Феттер вдерся в сільський трактир. Там зразу зчинився галас. Хазяїн, крутячи вилами перед носом Феттера, лаявся. Той присадив його: