— Кажуть, ти перший білий прапор вивісив! Ач, каторжник!
Гольт стомлений сидів на лаві перед трактиром. Він був байдужий до всього, що діялось навколо. Вольцов наказав вишикуватись. В першій шерензі хтось сказав:
— Пора б уже кінчати!
— Хто здумає тікати — той дезертир, — пригрозив Вольцов. — А дезертирів я вішаю власноручно.
Ніхто не став йому перечити, але ніхто й не підтакнув.
Вольцов підсів до Гольта на лаву і глянув на небо. Заступлене хмарами сонце схилялося до обрію. Феттер вийшов з трактиру, роздав копчену ковбасу і сказав:
— Я там у пральні варю макарони.
Вольцов насторожено прислухався. Раптом він зірвався на ноги.
Тепер всі почули дзвінкий брязкіт танкових гусениць, гул моторів… Танки швидко наближались. Феттер, лаючись, вискочив з дверей трактиру, схопив каску, автомат.
— Напра-а-аво!
Вольцов повів свою команду з села.
Село розтяглося вздовж шосе. Коли останні хати залишились позаду, гул моторів був уже так близько, що солдатів охопила паніка і вони кинулися врозтіч.
Дорога вела на північ. Ліворуч, на захід, до самого обрію тяглося давно не оране поле, сонце заходило, і крізь завісу хмар проривались яскраві снопи багряно-червоних променів. Розкидані в долині острівці кущів і березовий гай, що білів за ними, здавались надійним сховищем. Саме туди, не чекаючи наказу, безладно кинулася вся команда. А праворуч від дороги, поступово піднімаючись до лісистих гір на сході, темніла рілля, — її вже огортали сутінки.
Вольцов закричав:
— Стій! Туди не можна! — Він враз зорієнтувався і загорлав: — Праворуч треба!
Але ніхто його не послухав. Тільки групка солдатів, що відстали, повернула назад на шосе. Це були Феттер і четверо молодих новобранців у чорній формі танкістів. Вольцов, лаючись, потяг Гольта за руку направо. Решта бігли через поле, туди, де багрянцем палав захід.
Вольцов показав рукою на схід. Там швидко згущались сутінки:
— Батарея!
Але Гольт нічого не бачив, крім темно-сірої ріллі, що тяглася аж до чорних гір.
Танки виринули з села, покотили по шосе і раптом зупинились, розвернули башти на захід і стали бити з кулеметів та гармат по солдатах-утікачах, що чітко вимальовувались на тлі яскраво освітленого обрію.
Вольцов, Феттер, Гольт і четверо солдат бігли по мокрій ріллі в бік гір. Озирнувшись, Гольт побачив на шосе довгу колону бойових машин, що грізно чорніли над палаючим небокраєм. Він побіг далі і незабаром розгледів попереду темні контури якихось земляних споруд — не то валів, не то бліндажів. Вольцов крикнув:
— Зенітна батарея!
На дорогу виїжджало все більше танків. Звідти долинали кулеметні черги.
Вони добігли до зруйнованої позиції батареї вісімдесяти-восьмиміліметрових зенітних гармат.
— Добре тут попрацювали літаки! — сказав Феттер.
Одна гармата зіскочила з лафета, поруч лежав убитий зенітник. Всюди валялись трупи. Далі на схід місцевість опускалась до піщаного кар’єру, до якого вела улоговина. У цій улоговині, майже непомітна в затінку, широким щитом на захід стояла непошкоджена гармата.
Вольцов крикнув:
— Сюди!
В кар’єрі вони побачили перекинутий тривісний грузовик, поряд валялись ящики з снарядами, всюди зяяли воронки від бомб. Вольцов витяг снаряд і закричав:
— Бронебійні! Сорок першого року, для стрільби по наземних цілях! Гольт — заряджаючим, Феттер — на вертикальну наводку, я — на горизонтальну. — І він підштовхнув Гольта до гармати.
Четверо новобранців підносили снаряди. Вольцов розкричався:
— Гольт, ти що, оглух?.. Заряджай!
Гольт з силою відкрив затвор, дослав снаряд, замок клацнув. Гольт взявся за спусковий важіль.
Тільки тепер він побачив, що на дорозі біля села стоїть тільки три танки. Решта пішли вперед. Всі три машини чіткими силуетами виступали на тлі вечірньої заграви, де вогняна куля вже торкалася обрію і, ніби на прощання, осяяла всю рівнину. Зенітна гармата була схована в затінку. Феттер, припавши до оптичного прицілу, крикнув:
— Спіймав!
— Справа наліво… вогонь! — пролунала команда Вольцова.
Гольт слухняно натиснув на спуск. Гримнув постріл. Гольт на мить ніби перенісся в минуле: той самий гуркіт, і повітряна хвиля, що штовхнула його, і біль в незахищених вухах, і їдкий дим, що ріже очі. Ствол відкотився назад, виплюнув гільзу, яка ще диміла, і знову пішов уперед. Гольт зарядив. В ньому була якась порожнеча, все ніби вигоріло, і робив він усе як автомат.