— А запал? — спитав Вольцов.
— Електричний. Сапери приладнали перед тим, як ушитися звідси.
Обер-фельдфебель привів їх до якоїсь вілли; в садку були викопані окопи, з яких добре було видно міст. Вони розташувалися у великій кімнаті першого поверху.
— Люди озлоблені. Готові в горло вчепитися, але не американцям, — сказав Бургкерт.
Гольт вийшов подивитись на містечко. Біля під’їздів групками стояли люди. Всюди майоріли білі прапори. Він навіть не одразу зрозумів, що це його присутність, його наміри викликають ненависть, прокляття, що це йому так погрожують стиснутими кулаками. «Вони мають рацію, — подумав він. — Вузькі провулки, дерев’яні будинки… Кілька фаустпатронів — і півміста згорить дотла!» Але далі думки його не сягали. «Моя доля, їхня доля… хай усе йде своєю чергою!»
Повернувшись у віллу, Гольт побачив, що Бургкерт спить важким п’яним сном. Гольт ліг на килим.
— Американці! — закричав Вольцов.
Бургкерт схопився, випив, простягнув флягу Гольтові. Феттер і Вольцов уже залягли перед віллою. На протилежному березі перед самим мостом зупинився «шерман». У відкритому люці башти стояв командир танка і розглядав у бінокль містечко. Вольцов розіклав перед собою фаустпатрони.
— Боїться! — сказав він.
Бургкерт схилився над підривним механізмом.
Феттер крикнув:
— Увага… Він зачиняє люк!
Мотор «шермана» заревів. Брязкаючи гусеницями, перший танк виїхав на міст, за ним другий, третій… Бургкерт увімкнув механізм. Вибух зірвав дах з будинку, бурею налетів на садок… Перед віллою зупинився танк, Феттер прошмигнув з фаустпатроном у кущі. Коли танк вибухнув від прямого влучення, з берега річки відкрили вогонь по віллі.
— У місто! — загорлав Бургкерт.
Над підбитим танком майже нерухомо стояв величезний стовп диму і полум’я. З протилежного берега по місту били танкові гармати. Гольт мчав вулицею. Метрів за п’ятдесят перед ним бігли Вольцов і Бургкерт. Раптом вони обернулись і показали йому на щось у провулку. Коли Гольт перетинав провулок, він побачив перед собою корму американського танка, побачив білу зірку на голубому полі; його обдало гарячими вихлопними газами… Гольт упав на землю. Вибух був такий сильний, що його оглушило. Та ось він опам’ятався. Поряд, розтікаючись по бруку, горів бензин. Гольт відповз до найближчого будинку. З другого боку вулиці Феттер ударив другим фаустпатроном. Вибухова хвиля відкинула Гольта до стіни. Він підвівся і, похитуючись, побіг вздовж тротуару. Стрільба припинилась. Несподівано в одному під’їзді він побачив Вольцова і Бургкерта. Вони спостерігали за вулицею і мостом.
— На, ковтни! — сказав обер-фельдфебель.
Знову бігли вони містом. У провулку палав танк. Феттер вже дожидав їх на околиці міста у маленькому відкритому всюдиході. Бургкерт повів машину з шаленою швидкістю прямо по вибоїнах і дрібних вирвах. Позаду залишилось палаюче місто. Алкоголь тільки посилив апатію Гольта. Він сидів на задньому сидінні; в машині було повно пляшок. «Так воно й далі буде, — думав він. — Будемо підкараулювати танки, стріляти по танках, тікати від танків, знову підкараулювати танки… І так без кінця».
Бургкерт гнав машину на відчай душі.
Вольцов сказав:
— А ми вже десь між Лейпцігом і Альтенбургом.
Обабіч шосе простягались поля. Попереду, правда ще далеко, бовванів ліс.
— Повітря! — крикнув Феттер.
Бургкерт різко загальмував. Вони побігли полем до великої скирти соломи. Обер-фельдфебель вилаявся і повернув назад. Зарившись у солому, Гольт побачив, як він дістав з машини цілий оберемок пляшок і раптом зник у хмарі вогню і землі, а винищувач-бомбардувальник круто злетів угору.
Вони стояли біля палаючої машини. Бургкерта відкинуло далеко вбік. Широко розкинувши руки, він лежав на путівці.
13
В якомусь селі вони наткнулись на команду польової жандармерії. Таких, що відбилися від своїх частин, набралась добра сотня; усіх їх посадовили на машини й відправили в найближчу казарму. Будівля була яскраво освітлена, ніби тут ніколи й не оголошували повітряну тривогу. В казармі вони зустріли лейтенанта Венерта. Він дуже зрадів.
— Як це до речі, що ви прибули! У мене збірна рота, не вистачає унтер-офіцерів. Єфрейтори командують взводами. Ви, Вольцов, зараз же приймете взвод!
Взвод розташувався в трьох спальнях, зовсім зелені підлітки, набрані звідусіль — з танкових і піхотних училищ; були тут і достроково призвані підлітки з таборів трудової повинності. У спальнях тільки й говорили про нову зброю, про великий перелом, який ось-ось має настати в ході війни.