На збройовому складі сидів п’яний як чіп офіцер. Всі брали там, що хотіли. У каптерці Гольт нарешті замінив товсту, підбиту ватою шинель на маскувальну накидку з парусини. Решту ночі і наступний день вони провалялись у кімнаті на солом’яних матрацах. Вольцов роздобув газету і читав уголос: «Перемога або смерть!» — такий девіз народної війни». У зведенні головного командування говорилось про «бої місцевого значення на Східному фронті», про «оборонні бої в Рурській області», потім називався Швейнфурт і одночасно згадувалось про Ерфурт.
— Тут сам біс не розбереться, — сказав Вольцов. — Не фронт, а суцільні танкові клини…
Без кінця обговорювали, які є надії на перемогу. Хтось почав розповідати про аахенку із Спілки німецьких дівчат, яка в приступі фанатизму… американцям… Гольт вибіг із кімнати.
Довгий казармений коридор. Гольт стояв біля вікна. На подвір’ї при світлі прожекторів прилаштовували до самохідних лафетів довгі сімдесятип’ятиміліметрові гармати. Підійшов Вольцов, що тинявся по коридору.
— Тут була казарма винищувачів танків. Ще всюди стоять самохідні лафети і тягачі з протитанковими гарматами. Немає пального… Як жаль! Взагалі… всі дезертирують, всі тікають. Відтоді, як американці перейшли Рейн, опір, по суті, припинився. Просто не розумію! — І, поплескавши Гольта по плечу, додав: — В унтер-офіцерській їдальні розпивають останні запаси спиртного.
Вони насилу знайшли вільний столик. Вольцов приніс пива і коньяку. Спершись ліктями на стіл, він поклав підборіддя на руки.
— Хотів би я знати, що робить мій дядько. — Він випив.
Гольт сидів мовчки, кругом стояв п’яний гомін.
Вночі їх підняли по тривозі. Рота Венерта виступила з казарми. Лейтенанта не було. Вольцов пояснив:
— Він їде з командиром батальйону і начальником штабу.
— У них повна машина продуктів! — крикнув Феттер.
Ішли цілий день по узбіччю, розтягшись мало не на кілометр. їм зустрічались відступаючі частини.
— Одні йдуть назад. Інші вперед. Хотілось би знати, що відбувається, — дивувався Вольцов.
Увечері зупинились у селі, ночували в сараях і стодолах.
У трактирі сиділа команда есесівців. Вольцов до пізньої ночі грав з ними в скат. Вранці він сказав:
— Чудові хлопці! До того ж більшість з наших країв. Позавчора вони ночували в таборі трудової повинності для дівчат. Уявляєш, що там було! Нарозказували дурепам всяких страхіть про негрів і монголів, що ті, мовляв, їх неодмінно з’їдять, ті на все й погодились… — Він засміявся. — Хлопці чекають начальства: тут мають запровадити воєннопольовий суд. — І з задоволенням додав: — Ось коли нарешті візьмуться за дезертирів!
Рота рушила далі. Після полудня їх обстріляли винищувачі-бомбардувальники. Та завдяки сприятливому рельєфу місцевості втрат майже не було. Нарешті вони дістались до місця призначення — села Грейфенслебен. На околиці села стояло кілька польових гармат. Зв’язківці тягли телефонну лінію. В трактирі Вольцов влаштував щось схоже на командний пункт. Він один ще виявляв якусь ініціативу. Унтер-офіцери Бек і Вінклер, байдужі до всього, сиділи біля груби. Пізно ввечері прибула ще одна зведена рота. Її командир, обер-фельдфебель, був важко поранений. По дорозі на роту налетіли винищувачі-бомбардуваль-ники, вона дуже порідшала. Поранених відправили в сусіднє село Бухек, де розмістився медсанбат. Коли був налагоджений зв’язок з батальйоном, Вольцов не міг відмовити собі в задоволенні докладно з’ясувати обстановку і бойове завдання.
Батальйон утримує три населені пункти: села Грейфенслебен і Бухек, а також Герштедт — невеличке містечко, що налічує тисяч п’ять мешканців. Кругом були фабрики, і тому містечко дуже потерпіло від бомбардувань. Магістральне шосе проходить з півдня на північ по горбистій, бідній на ліси місцевості, спочатку біля Грейфенслебена, потім повз Герштедт, де розташований штаб батальйону. Трохи далі на захід від Герштедта лежить велике село Бухек.
— Ми входимо до складу дивізії «Кернер», до новосформованої армії, і прикриваємо тут її південний фланг.
Гольт стомлено і байдуже слухав його.
Вночі в Грейфенслебен прибули три сімдесятип’ятимілімет-рові протитанкові гармати на самохідних лафетах. Десь о першій годині на півдні стало виразно чути гуркіт канонади, проте вона незабаром стихла. З батальйону в Герштедті, куди прилаштувався Венерт, повідомили, що з півдня по автостраді Гермсдорф — Глаухау прорвалися танки. Над ранок з батальйону викликали роту в Герштедт — для захисту командного пункту, як було сказано.