Він почув квапливу ходу, побачив білу розпливчасту пляму батькового халата, а потім і ця пляма закружляла перед його очима.
Часом він опритомнював, а коли знову впадав у забуття, то забирав з собою, у свої гарячкові сни, образ Гундель, що схилилась над його ліжком.
КНИГА ДРУГА
Повернення
Переклав ЯКІВ ПРИЛИПКО
ЧАСТИНА ПЕРША
1
Вернер Гольт, у зношеній сіро-зеленій уніформі, спускався сходами вниз, бетонними сходами між побілених стін, спускався непевними кроками, ледь тримаючись на ногах. «Хто такий Шнайдерайт?» Ця думка підняла його з постелі: «Хто ж такий Шнайдерайт?»
В голові у нього все переплуталось: день вчорашній, день сьогоднішній, люди, події, місця подій, і спробуй збагни, куди ти потрапив, хоч це нібито й відомо: «Акціонерне товариство «Шпремберг», хімічний завод, де колись виготовляли вибухівку, сірчану кислоту, медикаменти; завод майже зруйновано, і зараз ці руїни підпорядковані батькові і якомусь чоловікові на прізвище Мюллер.
Гольт довідався про це від Гундель. Гундель розповіла йому ще багато дечого — про завод, про тутешніх людей, про Мюллера, Гагена, Шнайдерайта і Бернгарда. Розповіла, як доктор Гомулка переїхав у Нюрнберг і як вона через зональний кордон перебралася сюди, як чекала Гольта. Розповіла, між іншим, і про те, що відтоді регулярно, щосереди й щосуботи, разом із отим Шнайдерайтом відвідує якусь організацію. Це Гундель сама розповіла. А хто ж такий Шнайдерайт?
Гольт зупинився на сходовій площадці і, спершись на підвіконня, відпочивав. Він зняв кашкет, парусиновий кашкет захисного кольору і витер піт з чола: задушний вересневий день і оця знесилююча слабість давалися взнаки. Минуло вже кілька тижнів, як він повернувся додому хворий, тяжко хворий, з гострим запаленням легенів, і смертельно втомлений. І всі ці дні Гундель сиділа біля ліжка й оповідала, весь час повторюючи одне й те ж прізвище: Шнайдерайт. Гольта й досі терзали кошмари пережитого, в пам’яті і досі спливали картини війни, краху, вночі його огортав страх, навіть тепер, коли він уже добрався до мети, коли він був біля Гундель. Та хіба не стала ця дівчина йому чужою? Хто ж віддалив її від нього, хто опинився поряд з нею тоді, коли він помирав у багнюці на полі під Крейцнахом?
Сходами вниз поміж побілених стін, другий поверх, коридор, майстрові, водопровідники, лицювальники. І знову вниз сходами, перший поверх, двері, табличка на дверях: «Дирекція заводу». Ще кілька східців — і ворота, що ведуть на вулицю і на заводський двір. Ану, стій! За дверима чути голоси, це тут, у канцелярії. Нараз усе ніби заволокло туманом, а тоді знову прояснилося: велика кімната, письмовий стіл, завалений кресленнями й таблицями, ще один стіл, збоку, біля вікна. В кімнаті люди. За письмовим столом — підстаркувата дівиця, густо напудрена й нафарбована, з закрученим у вузол волоссям, з якого, мов щурячий хвіст, вибився кінчик коси. «Це фрейлейн Герлах, секретарка директора», — невиразно пригадував Гольт. Біля столу стоять троє чоловіків, четвертий зручно вмостився у глибокому кріслі. Хто ці люди? Один з них — його батько, він тримає руки в кишенях халата і щось задумливо, а може, трохи нетерпляче роздивляється… Гольт канцелярією пройшов у сусідню кімнату і, ніким не помічений, сів на один з багатьох стільців, що стояли довкола овального столу для засідань.
Двері залишилися відчинені. А чи там, серед цих людей, немає Шнайдерайта? Незнайомі галасливі голоси, сваряться вони поміж собою, чи що? Батько сердитий виходить з кімнати, кидає через плече:
— Колега Бернгард сьогодні знову не в гуморі!
«Бернгард, доктор Бернгард. Стривай-но, це, мабуть, отой, в непромокальній куртці, худорлявий, лисий, що, як оповідала Гундель, завжди буркотить?» Ось і зараз:
— Ви вважаєте, що я повинен привести до ладу спрацьовану трубопровідну систему між цим будинком і котельною, але з мене досить, я — хімік-технолог, а не ваш кулі, пане Мюллер!
Отже, чоловік у кріслі з недопалком сигари в роті — це і є Мюллер. А Бернгард схилився над ним і цідить крізь зуби:
— Мені взагалі не потрібні ваші руїни, вдома на мене чекає крільчатник!
А хто ж отой маленький, чорнявий поряд? Так і є, це доктор Гаген, хімік, його можна впізнати по логарифмічній лінійці, що стирчить з нагрудної кишені халата. Ось він вигукує:
— Та не робіть ви трагедії через якийсь там трубопровід, адже ви спеціаліст у цій справі!