Наступної неділі,— це було вже в листопаді,— всі зібрались біля барака, який Шнайдерайт уперто називав Будинком молоді, щоб разом іти на свою першу репетицію.
Шнайдерайт виглядав Гундель і ненароком перечепився об милиці Гофмана. Гофман сидів на обвугленому штабелі дощок, серед сміття.
— Та забери ти свої милиці! — буркнув Шнайдерайт. — І невже не знайшов іншого місця, що вмостився на мокрому згарищі?
— Якщо тобі не до вподоби мої трохи закаляні штани, — огризнувся Гофман, — то пошукай собі шляхетнішу компанію.
Така відповідь розізлила Шнайдерайта. Але саме в цю мить він побачив Гундель і, пересвідчившись, що вона сама, притамував злість.
— Сьогодні репетиція на сцені, в школі на Грюнплац.
— Оце так штука! — вигукнув Гофман і схопився за милиці.— Та це ж моя школа! — Він запалив тоненьку самокрутку.
Сьогодні, оскільки була неділя, Гундель підв’язала волосся не чорною, а червоною стрічкою.
— Ну як, обжилася у новій кімнаті? — поцікавився Шнайдерайт.
— Скажи, чи правду кажуть, що сон, який присниться в новій хаті першої ночі, сповнюється? — запитала у відповідь Г ундель.
— Як ти можеш таке говорити! — вигукнув він. — Це ж забобон! Марксисти не вірять у забобони!
— А шкода, — промовила Гундель.
— Чому? А що тобі приснилося?
— Та нічого. Раз це забобон і все одно не сповниться…
— А ти все ж скажи! — наполягав Шнайдерайт. — Розумієш, можливо… треба б дізнатись… а може…
Але Гундель тільки похитала головою.
На порозі школи їх зустрів швейцар. Він був вельми невдо-волений розпорядженням Еберсбаха пропустити в школу так багато сторонніх.
— Щоб був мені абсолютний порядок! — наказував він. — Ану, взятися по двоє за руки! В колону шикуйсь!
Гофман протиснувся в двері і повиснув на милицях перед швейцаром.
— Невже, по-твоєму, я теж повинен стати в колону, га? — І він пострибав у вестибюль, а за ним рушили й всі інші. Двосвітний актовий зал вражав своєю урочистістю, він був обшитий темними панелями. Вздовж задньої стіни нависав балкон, який зліва переходив у галерею. От на такій сцені можна по-справжньому оцінити, чого варта програма!
Шнайдерайт усівся поряд з Гундель в залі для глядачів у першому ряду і витяг свої нотатки. Підняли завісу, за нею виявилось є ще одна — прозора, сріблясто-сірого кольору, крізь яку, ніби в тумані, виднілася сцена.
— Починаємо! — скомандував Шнайдерайт.
Але йому перешкодили. Одні з дверей, що вели до залу, розчинилися, і ввійшов Гольт. Він окинув поглядом зал, ніби когось шукаючи, і рушив просто до Гундель і Шнайдерайта.
Перед цим Гольт сидів у своїй мансарді і ніяк не міг зібратися з думками і взятись за уроки. Йому не давало спокою те, що Гундель у цей час була разом із Шнайдерайтом. Тож він зрештою залишив усе як є і подався до школи, хоч перспектива зустрітися з Шнайдерайтом не радувала його. Завжди і скрізь оцей Шнайдерайт! Але перед ним він не поступиться! Нізащо й ніколи не віддасть йому Гундель!
Побачивши, як Гундель зраділа з його приходу, Гольт і собі повеселішав, навіть подав Шнайдерайтові руку і, не знімаючи кашкета, примостився позад них у другому ряду.
Шнайдерайт сидів, поклавши ногу на ногу, тримаючи на колінах свої нотатки. Він був не в гуморі.
— Другий відділ! — командував він. — Давайте хор!
Гундель разом з іншими пішла на сцену. Гольт не зводив з неї очей. «Називати оце хором — просто шахрайство, — відзначив він у думці.— На величезній сцені стояло душ десять-дванадцять. Голоси звучали фальшиво й безсило. — Кумедно! Невже Шнайдерайт не розуміє цього?»
Шнайдерайт насупився. Він поманив Гундель зі сцени.
— Ану послухай звідси! Іще раз!
Гундель і Шнайдерайт перезирнулися. Гофман, що був забрався у найвіддаленіший закуток, прискакав на милицях центральним проходом уперед.
— Хоч я й був лише обер-п’яницею, — заявив він, — але це звучить просто жахливо!
І ось всі стоять півколом перед Шнайдерайтом. Гундель обернулася до Гольта:
— Вернер, а як ти вважаєш?
— Нікуди не годиться!
Шнайдерайт аж підскочив.
— «Не годиться…» Вже від самих оцих слів я просто скаженію!
— Даруйте, — відказав Гольт. — Я гадав, що тут можна відверто висловити свою думку! — Він відкинувся на стільці і іронічно додав: — Адже ви того вечора так натхненно говорили про демократію!
— Мюллер дістане нам акордеон, — швиденько вставила Гундель, — і тоді все це, напевно, звучатиме краще.