— На це ще маємо час. — Феттер огледів усі закутки, кинув погляд у вікно на заводське подвір’я, нарешті усівся на ліжку. — І ти живеш у такому хліві! — здивувався він. — Приставав би ти до мене в компаньйони, ото було б діло!
В голові у нього — безліч планів. Він говорив про торговельні операції, завдяки яким, майже нічим не ризикуючи, з часом можна розбагатіти. Але є, звичайно, й ризиковані справи, які ведуть до значно швидшого успіху. От для цього йому й потрібен такий напарник, як Гольт.
— Зажди! — сказав Гольт. — Спершу ти привези мені відповідь на лист, тоді побачимо. — А сам подумав: «Тоді я продам душу чорту».
Вони вирішили піти кудись, де Гольт міг би спокійно написати лист. Гольт, не бажаючи нехтувати правилами пристойності, повів Феттера нагору представити батькові. Феттер зі шкури пнувся, аби сподобатись професору. Його дитяче обличчя аж сяяло, він торохтів без угаву. Так, він завжди захоплювався фільмом «Роберт Кох», колись йому теж хотілося стати дослідником природи, і він завжди, мовляв, робив різні екперимен-ти вдома на кухні з кислотою, і батько лупцював його за це, аж гай шумів, он як! У всякому разі, тут, в лабораторії, його все страшенно цікавить.
— Чи можна подивитись?
— Так, але нічого не чіпайте руками, — сказав професор.
Феттер вмить обійшов стіл, просунув голову у колишню ванну кімнату, де в дротяних клітках сиділи кролики, потім оглянув прилади, апарати, холодильник та інкубатор, і, нарешті, довго розглядав сусіднє приміщення, де професор Гольт зберігав хімікати і медикаменти. Потім він секунд з десять спостерігав, як професор працює, і вголос сказав:
— Дивлячись на всю оцю кропітку роботу, можна лише сказати: «Курка по зернятку клює та й сита буває!» — Виходячи, Феттер кинув жартома, що тут, мовляв, пахне чи то ефіром, або навіть чимось міцнішим. Гольт сердито виштовхав його в коридор.
На вокзалі вони здали чемодани Феттера на схов і пішли блукати вулицями. Сніг розтанув, але було ще холодно: ця перша повоєнна зима поставала перед людьми мов жахлива примара; сірі, безликі постаті юрмилися попід крамницями. Феттер витяг з кишені пачку сигарет.
— Товар екстра, «пелл-мелл», особливого формату…, — промовив він, скоса поглядаючи на Гольта. — І ти міг би мати все, що завгодно, коли б не був такою мамулою! У твого старого аж три бутилі чистого спирту, щонайменше літрів по десять у кожному. За кожен літр я кладу на стіл чотириста марок готівкою!
— Облиш! — сказав Гольт.
Феттер схопив його за лікоть.
— Там цілі пакети таблеток від триперу, на які попит більший, ніж на панчохи або на «честерфілд»!
— Облиш! — повторив Гольт.
Вони зайшли в якусь пивничку неподалік від вокзалу.
— Моя тутешня база, — пояснив Феттер, вітаючись з хазяїном.
Біля сьомої вони перебралися в танцювальний зал Ноймана. Феттер замовив спиртне і зник у натовпі танцюючих. Гольт лишився за столиком сам. Він пив, замовляв і знову пив. Йому не треба було багато. Скоро все навколишнє відсунулось кудись далеко від нього. Він витяг папір, який захопив з собою, і авторучку. Потім знову випив і почав писати. Почав зовсім просто: «Люба Ута! — Та нараз вилив на папері весь свій біль. — Я ніде не знаходжу собі місця. Життя мені здається чужим і осоружним. Я самотній, усіма покинутий, я мрію про тебе…» Абсурд. Брехня. Він зжужмив аркуш. Адже йому добре відома її глумливість. Гольт пив, аж доки лампи навкруги не засяяли ще яскравіше.
Кому потрібні оці зайві слова й безнастанні розпитування? Найкраще було б поїхати до неї без попередження. Але на це він не наважувався. Адже минуло більше двох років. З того часу багато води збігло. Зараз Ута живе в Шварцвальді, і хто знає, чи вона така ж, як раніше. А він сам? Хіба він залишився таким, як був? На той далекий, напівсвідомо прожитий час життя кинуло тінь, і лише одна світла цяточка світила йому з темряви: Гундель.
Гольт знову заходився писати: «Люба Ута, мені хочеться зустрітись з тобою. Якщо ти не заперечуєш, напиши мені «до запитання» в Любек». Він заклеїв конверт. «А що, як вона не відповість? Тоді поїду до матері або продам душу Феттерові».
Гольт пив, а Феттер весь час підливав. Взявши в Гольта конверт, він поклав його у бумажник між товстих пачок банкнотів по п’ятдесят марок.
— Дай мені грошей! — попросив Гольт і нетерпляче додав: — Ну-ну, розщедрюйся, адже ти купаєшся в грошах!
Феттер постукав себе пальцем по лобі, однак, трохи поміркувавши, знову витяг бумажник.
— Не хотілося, правда, цього робити, — почав він. — У мене зараз грошей обмаль — усі витратив на панчохи, але тисячу я тобі дам. Звичайно, під розписку!