— У тебе горе?
— Горе? Звідки б воно взялося. Як тебе звати?
— Мехтільд.
Світло під стелею погасло, а потім знову почало повільно загоратися. Гольт відвів Мехтільд до столика. Лише зараз він придивився до неї. Вона здавалась старшою за нього. Її обличчя, наскільки це дозволяв розгледіти товстий шар помади, було красиве.
— Німецька жінка не фарбується, — сказав Гольт.
Вона зневажливо скривила губи.
— Хто ти? На які кошти живеш?
— Я була балерина.
«Балерина? Ну що ж, можливо».
— А чого ти тут вештаєшся?
Вона сперлася підборіддям на руки і скорчила нудьгуючу міну.
— Маєш рацію, — промовив він. — Облишмо це! Не будемо розводитися про те» що жене сюди людей. Один тікає від життя, інший шукає життя, не треба взагалі багато говорити. — Ходім потанцюємо, Мехтільд! — Він міцно взяв її за плечі.— Тільки зроби ласку, піди і зітри помаду.
Вона похитала головою, але пішла. Коли Мехтільд повернулась, Гольт побачив, що вона навряд чи старша за нього. Вони пішли танцювать. Час збігав.
— Знаєш що, давай вип’ємо ще коньяку! — Феттер обняв свою дівчину і заспівав: — О моя Карлінхен, поцілуй мене…»
Гольт обернувся до Мехтільд, схопив її за лікоть і притягнув до себе. Він запитав, дихаючи їй прямо в обличчя:
— Ти живеш одна чи?..
Гольт замовк. Він дивився кудись поверх її голови в напрямку входу. У вестибюлі біля гардероба стояла Гундель. Ні, це не привид і не кошмар, це — Гундель, у своєму коричневому пальті, пов’язана білою хусточкою. Вона прийшла не сама. З нею був Шнайдерайт і ще якийсь хлопець з їхнього барака. Вони про щось говорили з офіціантом, потім до них підійшов директор і дозволив їм увійти. Гундель і Шнайдерайт у супроводі кремезного, мускулистого юнака ішли від столика до столика. Вони роздавали якісь папірці. В одному місці їх вислуховували уважно, в іншому безцеременно відправляли геть. Вони підходили ближче й ближче до столика Гольта.
Гольт оговтався. Він хотів відштовхнути від себе Мехтільд, але та притулилася головою до його обличчя, і, коли він відвернувся, її рука й плече сповзли йому на груди. Гольт схопив чарку, Феттер налив йому коньяку, і він знову випив. На якусь мить зір Гольта затягло непроглядною опоною. Але п’яний туман розвіявся, і він побачив, що Гундель стоїть за два столики від нього. Ось вона нарешті угледіла Гольта і закам’яніла на місці. Гундель дивилась на Гольта, Гольт дивився на Гундель. їхні погляди зустрілися. Мехтільд все ще лежала в нього на грудях. Вона підняла руку, погладила його по голові і затримала руку в нього на потилиці. Гольт струснув її.
Шнайдерайт, насуплений, все ще нічого не помічаючи, підійшов до столика.
— Що йому треба? — зойкнула Феттерова Карлінхен.
Шнайдерайт сказав:
— Ми хочемо запросити вас на наш вечір. — Він ткнув Феттерові у руку запрошення.
— А де це буде? — каркнув Феттер.
Шнайдерайт дав запрошення дівчатам і лише тоді нарешті впізнав Гольта.
Переляк і сором під поглядом Шнайдерайта обернулися на лють. Шнайдерайт, скрізь Шнайдерайт! Невже він ніколи не одкараскається від цієї людини? Мехтільд намагалась стримати Г ольта.
— Це червоні, не заводься з ними! — стурбовано прошепотіла вона.
Але хвиля сп’яніння вже піднесла Гольта вгору, а від погляду Гундель він зовсім втратив і рештки розуму.
— Бігаєш услід за мною? — вигукнув він. — Забирайся геть, у свій барак!
Шнайдерайт хотів був уже йти, але цей окрик зупинив його.
— Буржуйський синочок, п’яна свинюка, — зневажливо промовив він.
— Каторжанин! — вирвалось у Гольта.
Шнайдерайт ударив його. Гольт заточився на стіл, а потім теж відповів ударом. Задзвеніли чарки. Котрась з дівчат заверещала. Кремезний юнак кинувся між них. Гундель опинилась поруч із Шнайдерайтом. Хтось смикнув Гольта ззаду, і він гепнувся на стілець. Мехтільд тримала його обома руками, і тут його погляд ще раз зустрівся з поглядом Гундель… За багатьма столами почулися погрози на адресу Шнайдерайта, що турботливо обняв Гундель за плечі і вивів з бару.
Знесилений і майже протверезілий Гольт сидів на стільці. Мехтільд вимокувала носовичком кров з його розбитої губи. Феттер ткнув офіціанту, що збирав бите скло, кілька монет і знову наповнив чарки. Гольт усе пив і пив, аж поки всі його думки і роз’ятрені почуття не вгамувалися. Лампочки спалахнули яскравіше, алкоголь почав діяти, момент переважив сором і відчай, Мехтільд потягла Гольта на поміст.
Після кількох тактів танцю він сказав: