Выбрать главу

Гольт поглядав то на одного, то на іншого і бачив, що всі вельми серйозно зайняті вечерею. Тітка Маріанна головувала, — вона непорушно сиділа в кінці столу і час від часу подавала рукою ледь помітні знаки служниці. І Брігітта наливала комерційному раднику пива, приносила комусь на порцеляновій тарілочці невеличку склянку або, тримаючи в правій руці важке блюдо, лівою накладала картопляний салат. Фрау Гольт не поступалася перед сестрою в суворій непорушності, і тільки комерційний радник поводився досить невимушено.

Він розповідав про дядька Карла, свого зведеного брата, бременського судновласника, кораблебудівника і банкіра, старшого сина і головного спадкоємця давно померлого судновласника Реннбаха, у якого від другої жінки й народилися Маріанна, Франціскус і Доротея Реннбахи. Гольт почав його розпитувати і з’ясував, що дядько Карл, про якого тут говорили з найбільшою шанобливістю, давно вже виплатив обом сестрам і брату їхню частину спадщини. Комерційний радник свою й Маріаннину частину вклав у гамбурзькі тютюнові фабрики, а Гольтова мати вдало помістила свій статок у важку промисловість — у підприємства, в яких, до речі, неабияку участь брав і Гольтів бременський дядечко — генеральний директор і головний акціонер однієї з великих судноплавних компаній та верфі, полишених йому батьком і давно перетворених у акціонерне товариство.

— Текс, — мовив Франціскус Реннбах, — декартелізація, про яку марять союзники, це прекрасно, але якщо ми хочемо бути незалежними, то нам, природно, найкраще виробляти сталь самим, отже, знов-таки слід подбати про вугілля.

— Інтересно, — чемно вставив Гольт.

Комерційний радник, стурбовано нахмуривши чоло, згадав також і про те, що Контрольна рада конфіскувала майно концерну «ІГ-Фарбеніндустрі».

— Усе це поки що абсолютно незрозуміло, — мовив він, — слід зачекати, що з цього вийде. — Він заговорив про просвіток, який нібито намічався. У таборі західних держав, мовляв, явно зростає опір примітивній політиці реваншу і підриву економічної могутності Німеччини. Про це, у всякому разі, свідчить відставка одного з визначних американських чиновників військової адміністрації, про яку нещодавно стало відомо. Цей чиновник був головою комісії по декартелізації.

— Але облишмо за столом політику, — закінчив комерційний радник. — Адже ми прагнемо не до чого іншого, як до мирного розвитку підприємництва. — І він в тоні легкої розмови з усіма подробицями розповів, як уранці на очах великого натовпу був піднятий з мулу потоплений підводний човен.

— Твій дядько Карл, — звернулася тітка Маріанна до Гольта, незграбно кивнувши йому, — будував у Бремені й підводні човни.

— Вірно. Корпуси для підводних човнів і торпедні катери, — уточнила фрау Гольт і багатозначно подивилася на сина, ніби бажаючи збудити в ньому інтерес до верфі бременського дядечка.

Але Гольт мовчав. Він ніяк не міг позбутися почуття, що усі ці люди, і навіть рідна мати, йому чужі. Обидві жінки здавались йому привидами — тітка Маріанна з довжелезним, тричі обвитим навколо шиї срібним ланцюжком і, мов дерев’яним, непорушним обличчям і мати з її безсумнівною вродою і крижаним холодом завчених жестів. Дядько Франц в аж занадто елегантному костюмі з англійського матеріалу. Він сидить між сестрами і так привітно й весело базікає, наче там, за стінами цього будинку, в усій країні, немає ні руїн, ні черг біля хлібних магазинів, ні розкопаних підвалів з зотлілими на порох трупами… Гольт не міг попросити скибки черствого хліба без того, щоб водночас не заворушилися і тітка Маріанна, й Брігітта разом з усіма підносами, блюдами й приборами. Варто було йому кашлянути, як непорушні маски-обличчя враз оберталися до нього: «О, пробач, Вернер… Що ти сказав?» І його охопив жах від самої лише думки, що тепер він мусить тричі на день отак мовчки, заціпенівши сидіти у цьому оточенні.

Раптом він запитав:

— А у мене буде своя кімната?

— Я давно хотіла тобі показати її,— сказала фрау Гольт. — Аякже, у тебе є своя кімната. Сподіваюсь, що ти почуватимеш себе тут чудово.

— Можна мені й снідати в своїй кімнаті?

— Певно, якщо ти хочеш, — відповіла тітка Маріанна, вищиривши передні зуби.