Гольт з полегшенням зітхнув: отже, йому доведеться брати участь в ритуалі тільки двічі на день, а з часом, може, вдасться уникнути й вечері.
Нарешті тітка Маріанна встала, вечеря закінчилась. Брігітту послали у погріб, і вона принесла в вітальню пляшку світлого рейнського вина «Рауенталер», яке комерційний радник настійно рекомендував для цього вечора. Він запалив сигару, а Гольту підсунув пачку сигарет того ж, що й раніше, сорту «Реемтсма Р-6». Гольт неуважливо запалив. Потім відбулася заздалегідь оголошена сімейна рада. Франціскус Реннбах був обома жінками визнаний за голову сім’ї.
— Як твої шкільні справи? — поцікавився він і, коли Гольт пояснив, жваво кивнув. — Я пропоную, щоб ти… скажімо, до великодня… одним словом, щоб ти вступив до школи і склав іспити на атестат зрілості.
Гольт відповів виразним жестом.
— Спочатку тобі слід призвичаїтися до мирного життя, — продовжував комерційний радник, — а все інше ми спокійно обговоримо потім. — Франц сказав, що в нього щодо Вернерового майбутнього серйозні наміри, і що, безсумнівно, найрозсудливіше було б зайнятися йому юриспруденцією.
«Юриспруденцією? Тоді вже краще математикою!» Гольт згадав Бльома. Але тут не було ні Бльома, ні кого іншого… Тут він — у матері, мати його законний опікун, і може, навіть змусити його виконувати її волю. Змусити? Гольт криво посміхнувся. Він не дозволить себе до чогось змушувати нікому! Він прислухався до слів комерційного радника, не перебивав його, коли той пояснював, в чому переваги юриспруденції, промовчав і тоді, коли той почав здалека:
— Слід зважати на становище Німеччини…
Коли комерційний радник звертався до Гольта з якимсь запитанням, він реагував величними жестами, які встиг перейняти за ці кілька годин від матері.
— Майбутнє Німеччини, — вів далі комерційний радник, задумливо випустивши з рота хмару сигарного диму, — залежить виключно від того інтересу, який виявлять союзники до німецької економіки. Сподіваюсь, американці на помилках своєї економічної політики після першої світової війни дечому навчилися. — Комерційний радник говорив про економічний розвиток, про те, що багато чого й зараз незрозуміло і що робити якісь прогнози надзвичайно важко. — Текс, — мовив він, — все залежить від того, в яких розмірах провідним галузям промисловості буде дозволено ввозити капітал. Інтерес до німецьких фондових цінностей досить великий. Треба зачекати, чи не наважаться американці надати нам державні кредити. Тут ще нічого не ясно. — Комерційний радник похитав головою, правицею провів по своєму наїжаченому сивому чубу і звернувся до Гольта: — При сприятливому розвитку обставин перед тобою, якщо ти будеш юристом, розкриються чудові можливості в галузі промисловості. В іншому випадку тобі завжди буде гарантована кар’єра державного чиновника.
Гольт люб’язно кивнув. Він стомився і зараз з найбільшою охотою встав би й пішов спати. Сидячи отак у кріслі, випроставши ноги, Вернер. думав: «Хай базікають, хай вигадують що завгодно про моє майбутнє, аби лиш дали мені спокій зі своїми ідіотськими обідами й вечерями!»
Заговорила фрау Гольт.
— Перш за все ти мусиш з’явитися серед людей, — сказала вона, — після ізоляції часів війни тобі необхідне відповідне оточення.
— Адже в армії збирається всякий набрід! — вставила тітка Маріанна.
Фрау Гольт кивнула.
— Вернеру потрібні знайомства з молодими людьми його кола, я думаю, це важливо: від становища людини в суспільстві багато залежить. Може, — звернулася вона до брата, — ти відрекомендуєш Вернера декому з наших знайомих. Я маю на увазі, наприклад, Геннінгів, у них не набагато старший за Вернера син.
— Тредеборнам, — докинула тітка Маріанна, і жодний мускул не ворухнувся на її дерев’яному обличчі.— У Тредеборнів чарівні доньки. Особливо менша — ну справжнє тобі сонечко.
Комерційний радник пообіцяв врегулювати це питання і найближчим часом взяти Гольта з собою.
— Я впевнений, — сказав він, — що Вернера запросять не в один дім, молодь знову стає по-справжньому компанійською.
Він глянув на годинник, йому час було йти.
— Хвилиночку, — затримав його Гольт і витяг з кишені папірець з адресою ратцебурзької лікарні.
— Я попрошу в них рахунок і все владнаю, — пообіцяв комерційний радник.
— Ти був хворий? — запитала фрау Гольт.
— Так, я хворів, — коротко відказав Гольт.
Комерційний радник пішов. Гольт залишився з обома жінками. Мати повела його у відведену для нього кімнату на горішньому поверсі. Він одразу ж ліг і, вкрай стомлений, заснув глибоким сном.