З
Гольта розбудив несміливий стукіт.
— Я принесла сніданок, — промовила, стоячи за дверима, Брігітта.
Він скочив з постелі, неприємно вражений, що молода дівчина мусить приносити йому сніданок у ліжко. їй і без того ніколи вгору глянути. Він одягнув халат, відчинив двері і взяв з рук Брігітти тацю.
— Про те, щоб ви мене обслуговували, не може бути й мови, — сказав він. — Надалі я сам забиратиму свій сніданок.
Вона трохи здивовано глянула на нього:
— Як забажаєте.
Він почув, що знизу його кличе мати. Ага, прийшов кравець! В передпокої на нього чекав невеличкий товстий чоловічок з вусиками і сантиметром, що висів у нього на плечі. Гольт мовчки відбув процедуру знімання мірки. Сніданок подають в ліжко, кравець приходить додому, він — у матері, вдома. Гольт мимоволі згадав батька, що вже о шостій ранку в білому халаті йде в свою лабораторію… в думці бачив Мюллера, що до пізньої ночі сидів за роботою, бачив посивілого й непоказного
Бльома в його маленькій кімнатці; перед ним постало всс, що лишилося там. Він бачив Гундель, її очі, її усмішку.
Гольт пішов услід за матір’ю в вітальню. Там за столом з хитрою посмішкою на обличчі сиділа тітка Маріанна і, хоч ще була тільки одинадцята година ранку, розкладала пасьянс. Фрау Гольт з кравцем заходилися гортати англійський журнал мод: «Fashion Рарег, Spring and Summer 46, Gentleman’s suits». Вони всебічно обговорювали проблему талії, пологих плечей. Фрау Гольт брала гарячу участь у цій справі.
Тітка Маріанна сказала:
— Папа завжди носив коротке спортивне пальто!
Пасьянсу не видно було кінця-краю, і її обличчя набувало все хитрішого вигляду.
У широкій шафі з червоного дерева Гольт натрапив на книжки. Жінки охоче дозволили йому поратися на поличках. Книжки стояли в два ряди. Спершу, в передньому ряду, неодмінні класики, повні зібрання творів Гете, Шіллера, Шекспіра і інших авторів в розкішних шкіряних оправах; їх він знав ще з дитинства. Його більш цікавили задні ряди. Там стояли книжки, що їх справді читали: Герцог, Штратц, Отто Ернст, Джон Кніттель. Гольт вже хотів був закрити шафу, коли між Френсеном і Омптедою виявив Ремарка.
Він одразу ж згадав: «Я так добре вас розумію, — говорила Карола, — нещодавно я прочитала «Повернення» Ремарка…» Гольт узяв з полички цю книжку, а крім неї ще й «На західному фронті без змін».
— Надзвичайний твір! — зауважила тітка Маріанна і знову заходилася розкладати свій пасьянс.
Гольт читав три дні поспіль: першу книжку, потім другу, а потім ще раз обидві. Протягом трьох днів він з’являвся внизу тільки під час обіду, а сніданок і вечерю забирав до себе в кімнату. Читав до пізньої ночі. Роман «На західному фронті без змін» був для нього подією. Гольт перечитав безліч книжок про війну, але тут вперше війна зображувалася не як випробування чоловічої доблесті, а поставала без жодних прикрас, з усіма її жахами і безглуздістю. Юнгер, Етіггофер, Беймельбург і їм подібні,— з ними Ремарк не мав нічого спільного.
І все ж Гольт був невдоволений. Він замислився. Той факт, що перша світова війна була жахливою, не перешкодив виникненню другої. Отже він — несуттєвий. Суттєвим лишилося тільки одне: хто винен у виникненні воєн? А Ремарк показує жахи війни не задля того, щоб викрити винуватців, яких варто принаймні хоч пошукати! Ремарк проклинає війну і водночас в мороці безглуздої смерті засвічує вогник товариської дружби. Отож через цю славнозвісну хрестоматійну товариськість виходило, що війна все ж таки породжує щось на зразок доблесті.
Гольт ходив з кінця в кінець по кімнаті, безупинно палив сигарети. Він роздумував над тим, що сам пережив, відтворював у пам’яті реальну дійсність війни. Існував один крилатий вислів, якого, звичайно, не було в жодній хрестоматії: кам-ради — негідники. У цьому вислові, наче в фокусі, концентрувалася вся суть війни, яка враз ставала підлотою. Гольт згадав Зеппа Гомулку; от між ним і Зеппом, можливо, існувало щось схоже на дружбу. А Вольцов, Феттер і він — це вже компанія негідників. Це — банда, спочатку в горах, а потім і на війні. Війна, у якій і він брав участь, — кримінальний злочин; і тому в ній не було товаришів, а самі лише співучасники. І хоч на прикладі першої світової війни це було не так видно, як на прикладі другої, а все одно ідеал фронтової дружби завжди залишався тільки туманом, фразою, полудою на очах людей, одягнених у форму захисного кольору, блукаючим вогником у темряві, тобто ідеалом, який присолоджував пілюлю людському стаду, що йшло на бойню. Такими ідеалами Гольт був ситий по саму зав’язку.